Фонетика.
Звуки мовлення
Голосні: [і], [и], [е], [у], [о], [а]
Приголосні: [б], [п], [д], [д' ], [т], [т' ], [ш], [с], [с' ], [ґ ], [к], [ф], [ж], [з], [з' ], [г], [х], [дж], [дз], [дз' ], [ч], [ц], [ц' ], [в], [й], [м], [н], [н' ], [л], [л' ], [р], [р' ]
Класифікація приголосних звуків
Тверді:[б], [п], [д], [т], [ґ], [к], [ф], [ж], [ш], [з], [с], [г], [х], [дж], [ч], [дз], [ц], [в], [м], [н], [л], [р]
М’які: [д'], [т'], [з'], [с'], [дз'], [ц'], [л'], [н'], [р'], [й]
Пом’якшені: [б], [п], [в], [м], [ф], [г], [к], [х], [ґ], [ж], [ч], [ш], [дж]
Дзвінкі
|
[б]
|
[д]
|
[д']
|
[ґ]
|
[ж]
|
[з]
|
[з']
|
[г]
|
[дж]
|
[дз]
|
[дз']
|
[-]
|
Глухі
|
[п]
|
[т]
|
[т']
|
[к]
|
[ш]
|
[с]
|
[с']
|
[х]
|
[ч]
|
[ц]
|
[ц']
|
[ф]
|
Співвідношення звуків і букв
- 1. я, ю,є позначають 1 звук у середині та кінці слова після приголосного: ряд [р'ад];
- 2. я, ю,є позначають 2 звуки на початку слова, у середині та кінці слова після голосного, м’якого знака чи апострофа: яблуко [йаблуко], в’юн[вйун];
- 3. ї, щ завжди позначають 2 звуки: їжак [йіжак], щука [шчука];
- 4. дж, дз позначають 1 звук у корені слова, а 2 звуки – коли д належить до префікса, а з або ж – до кореня: дзюдо [дз'удо], віджати [в´іджати];
- 5. оглушення дзвінких не відбувається, окрім слів легко, вогко, нігті, кігті, дьогтю у яких звук [г] наближається до звука [х]: ле[х]ко;
- 6. одзвінчення глухих перед дзвінкими: просьба [проз'ба], лічба[л'іджба], вокзал [воґзал], боротьба [бород'ба], айсберг [айзберг], якби[йаґби];
- 7. м’який знак та апостроф у фонетичній транскрипції не позначаються: б’ють [бйут'];
- 8. подвоєння та подовження приголосних передається одним звуком: миттю [мит':у];
- 9. уподібнення приголосних: сміється – сміє[ц':]я, на дошці – на до[с'ц']і, принісши – прині[ш:]и, вчишся – вчи[с':]я, пісня – пі[с'н']я, безжурний – бе[ж:]урний.
Склад і наголос
Склад – це частина слова чи мовного потоку, яка вимовляється одним поштовхом повітря. У слові стільки складів, скільки в ньому голосних звуків: ко-ро-ва,о-лі-вець,син.
Посилення голосу на одному зі складів слова називається наголосом. Склад, на який падає наголос, називається наголошеним. Усі інші склади у слові – ненаголошені.
Запам’ятайте наголошування таких слів:
асиме́трія, вимо́ва, дочка́, катало́г, кварта́л, кіломе́тр, кропива́, нови́й, одина́дцять, озна́ка, о́лень, по́друга, ра́зом, спи́на, сере́дина, украї́нський, принести́, завда́ння, фо́льга, русло́, пере́кис, ко́лесо, індустрія, мабуть, по́ми́лка, весня́ни́й, пе́рві́сний тощо.
асиме́трія, вимо́ва, дочка́, катало́г, кварта́л, кіломе́тр, кропива́, нови́й, одина́дцять, озна́ка, о́лень, по́друга, ра́зом, спи́на, сере́дина, украї́нський, принести́, завда́ння, фо́льга, русло́, пере́кис, ко́лесо, індустрія, мабуть, по́ми́лка, весня́ни́й, пе́рві́сний тощо.
Основні правила складоподілу
- 1. Якщо між голосними 1 приголосний, то він належить до наступного складу: ми-то.
- 2. Якщо між голосними декілька приголосних, то букви й, в, р, л, які йдуть після голосного, належать до попереднього складу, а ті, що стоять після й,в,р,л, – до наступного: не-гай-но,дій-ство,не-дав-но,чар-ка,мор-ський,пал-ка,риль-це.
- 3. Якщо другим приголосним є й, р, л, то разом із попереднім він відходить до наступного складу: ви-б'ю,ви-п'ю,по-мру,гу-блю,мо-крий.
- 4. Якщо між голосними стоїть кілька інших приголосних, то після наголосу один з них відходить до попереднього складу, а решта – до наступного: ден-це,ліж-ко,роз-тин,гос-трий.
- 5. Якщо кілька приголосних стоять після ненаголошеного складу, то всі вони, крім й, в, р, л, відходять до наступного: ве-сна,ка-зкар,пар-тер,пор-твейн,вів-чар,бай-стрюк,сіль-ський.
Український алфавіт
Аа [а]
|
Бб [бе]
|
Вв [ве]
|
Гг [ге]
|
Ґґ [ґе]
|
Дд [де]
|
Ее [е]
|
Єє [є]
|
Жж [же]
|
Зз [зе]
|
Ии [и]
|
Іі [і]
|
Її [ї]
|
Йй [йот]
|
Кк [ка]
|
Лл [ел]
|
Мм [ем]
|
Нн [ен]
|
О [о]
|
Пп [пе]
|
Рр [ер]
|
Сс [ес]
|
Тт [те]
|
Уу [у]
|
Фф [еф]
|
Хх [ха]
|
Цц[це]
|
Чч [че]
|
Шш [ша]
|
Щщ [ща]
|
ь [м’який знак]
|
Юю [ю]
|
Яя [я]
| |||
Уподібнення приголосних звуків
Зміни відбуваються лише у вимові у деяких словосполученнях, наприклад:
[с] + [ш] → [ш:] принісши ― прині[ш:]и
[з] + [ш] → [жш] залізши ― залі[жш]и
[з] + [ж] → [ж:] безжурний ― бе[ж:]урний
[з] + [дж] → [ждж] з джмелем ― [ждж]мелем
[т] + [ш] → [чш] коротшати ― коро[чш]ати
[ш] + [ц] → [с'ц'] на дошці ― на до[с'ц']і
[ж] + [ц] → [з'ц'] у ложці ― у ло[з'ц']і
[ч] + [ц] → [ц':] у річці ― у рі[ц':]і
[т] + [с] → [ц] братство ― бра[ц]тво
[т'] + [с'] → [ц':] сміється ― сміє[ц':]я
[т] + [ч] → [ч:] Вітчизна ― Ві[ч:]изна
[ш] + [с] → [с':] вчишся ― вчи[с':]я
[с] + [ш] → [ш:] принісши ― прині[ш:]и
[з] + [ш] → [жш] залізши ― залі[жш]и
[з] + [ж] → [ж:] безжурний ― бе[ж:]урний
[з] + [дж] → [ждж] з джмелем ― [ждж]мелем
[т] + [ш] → [чш] коротшати ― коро[чш]ати
[ш] + [ц] → [с'ц'] на дошці ― на до[с'ц']і
[ж] + [ц] → [з'ц'] у ложці ― у ло[з'ц']і
[ч] + [ц] → [ц':] у річці ― у рі[ц':]і
[т] + [с] → [ц] братство ― бра[ц]тво
[т'] + [с'] → [ц':] сміється ― сміє[ц':]я
[т] + [ч] → [ч:] Вітчизна ― Ві[ч:]изна
[ш] + [с] → [с':] вчишся ― вчи[с':]я
Чергування голосних у коренях слів
[о] // [е] // [і] // нуль звука
|
вітер – вітру, шість – шести – шостий, чекаю – очікую, сон – сну, поріг – порогу, воля – вільний, овес – вівса
|
[о] // [а]
|
допомогти – допомагати, кроїти – краяти
|
[е] // [и]
|
терти – витирати, умерти – вмирати
|
Чергування приголосних у коренях слів
[г]
|
[ж]
|
[з' ]
|
нога – ніжка – у нозі; допомогти – допоможу
| |
[к]
|
[ч]
|
[ц' ]
|
рука – ручка – у руці; плакати – плачу
| |
[х]
|
[ш]
|
[с' ]
|
вухо – вушко – у вусі; колихати – колишу
| |
[д] // [д' ]
|
доба – діб
| |||
[д] // [дж]
|
ходити – ходжу
| |||
[т] // [тч]
|
рекрут – рекрутчина
| |||
[зд] // [ждж]
|
їздити – їжджу
| |||
[б] // [бл' ], [п] // [пл' ], [в] // [вл' ], [м] // [мл' ], ф] // [фл' ]
|
любити – люблю, ловити – ловлю
| |||
Основні випадки чергування префіксів і прийменників у - в та сполучників і- й
1. Щоб уникнути збігу приголосних, важких для вимови, у та івживаються:
а. між приголосними. Зайшов у дім. Був дощ, і гречка пахла;
б. на початку речення перед приголосними. Учора відбулися збори. І хліб зійшов;
в. перед в, ф, льв, св, тв, хв і под. Нитку склали увосьмеро. Вона бачила і Львів;
2. Щоб уникнути збігу голосних, в та й уживаються:
а. між голосними. Вчився в аспірантурі. Вийшли й обступили;
б. на початку речення перед голосними. В інституті заняття.
в. після голосних перед приголосними. Учили ще в дитинстві. Пробач мені й вагання.
Увага! У і в не чергуються в словах, що вживаються тільки з у або в(увільнити, угода, ввічливість, уніфікація). І з й не чергуються при зіставленні понять (небо і земля).
а. між приголосними. Зайшов у дім. Був дощ, і гречка пахла;
б. на початку речення перед приголосними. Учора відбулися збори. І хліб зійшов;
в. перед в, ф, льв, св, тв, хв і под. Нитку склали увосьмеро. Вона бачила і Львів;
2. Щоб уникнути збігу голосних, в та й уживаються:
а. між голосними. Вчився в аспірантурі. Вийшли й обступили;
б. на початку речення перед голосними. В інституті заняття.
в. після голосних перед приголосними. Учили ще в дитинстві. Пробач мені й вагання.
Увага! У і в не чергуються в словах, що вживаються тільки з у або в(увільнити, угода, ввічливість, уніфікація). І з й не чергуються при зіставленні понять (небо і земля).
Голосні в коренях слів
1. Ненаголошені е, и, о перевіряються наголосом: крижаний – крига, весна – весни.
2. Пишеться а перед складом з а (я) в деяких словах: гарячий, калач, хазяїн, багаття, багатир (= багатій), але: богатир (велетень), слов'яни, монастир, крохмаль, козак.
3. Пишеться е:
а. у сполученнях -ере-, -еле-: дерево, очерет, селезень, шелестіти;
б. коли е випадний або вставний: справедливий (правда), шевця (швець), вітер (вітру);
4. Пишеться и:
а. у сполученнях -ри-, -ли-: тривога, бриніти, глитати, але: дрімати, тріщати;
б. коли в рос. словах пишеться и/ы: читати (рос. читать), тичинка (рос. тычинка).
5. Пишеться і тоді, коли в рос. словах пишеться о, е, ё: дріж (рос.дрожь), чіткий (рос. чёткий).
2. Пишеться а перед складом з а (я) в деяких словах: гарячий, калач, хазяїн, багаття, багатир (= багатій), але: богатир (велетень), слов'яни, монастир, крохмаль, козак.
3. Пишеться е:
а. у сполученнях -ере-, -еле-: дерево, очерет, селезень, шелестіти;
б. коли е випадний або вставний: справедливий (правда), шевця (швець), вітер (вітру);
4. Пишеться и:
а. у сполученнях -ри-, -ли-: тривога, бриніти, глитати, але: дрімати, тріщати;
б. коли в рос. словах пишеться и/ы: читати (рос. читать), тичинка (рос. тычинка).
5. Пишеться і тоді, коли в рос. словах пишеться о, е, ё: дріж (рос.дрожь), чіткий (рос. чёткий).
Зміни приголосних при слово- та формотворенні
Приголосні
|
Перед суфіксами
|
Змінюються на
|
Приклади
|
г, ж, з
|
-ськ(ий),
-ств(о)
|
-зьк(ий), -зтв(о)
|
Париж – паризький, убогий – убозтво, алеЛьєж – льєжський
|
к, ц, ч
|
-цьк(ий), -цтв(о)
|
глядач – глядацький, алетюрки – тюркський, баски – баскський
| |
х, ш, с
|
-ськ(ий), -ств(о)
|
латиш – латиський, алеказах – казахський, Цюрих – цюрихський
| |
-цьк-
|
-ин(а)
|
-чч(ина)
|
козацький – козаччина, донецький – Донеччина, але галицький – Галичина
|
-ськ-, -ск-
|
-щ(ина)
|
львівський – Львівщина, віск – вощина
| |
-ск-, -шк-
|
-ан-
|
-щ(аний)
|
дошка — дощаний
|
-ск-, -ст-
|
у дієсловах
|
-щ-
|
блищати – блищиш, виростити – вирощую, алевиростять
|
-зк-
|
-жч-
|
бряжчати, бряжчу, бряжчиш
| |
г, ж, з/с
|
-ш-
|
-жч-/-щ-
|
дорогий – дорожчий, високий – вищий
|
к, ц
|
-н(ик, ий)
|
-чн(ик, ий)
|
молоко – молочний, серце – сердечний, яйце – яєчний, але торішній, мірошник, сердешний (бідолашний), соняшник
|
Спрощення в групах приголосних
В українських словах
|
В іншомовних словах
|
відбувається: проїзний, тижневий, капусняк, масний, ремісник, алекістлявий, пестливий, зап’ястний, хворостняк, хвастливий, шістнадцять, випускний, вискнути, невістці
|
НЕ відбувається: агентський, баластний, контрастний, студентський
|
Апостроф
Уживається перед я, ю, є, ї
| |
В українських словах
|
В іншомовних словах
|
Після б, п, в, м, ф (якщо перед ними голосний чи р), р, к (у кінці складу): сім’я, верф’ю, бур’ян, Лук’ян, але морквяний, медвяний, різдвяний, духмяний
|
Після б, п, в, м, ф, г, к, х, ж, ч, ш, р: п’єса, інтерв’ю, бар’єр, В’єтнам, миш’як, але бюро, пюре, пюпітр, фюзеляж, Гюго
|
В українських та іншомовних словах
| |
Після префіксів та першої частини складних слів: роз’їзд, дит’ясла, ін’єкція, Мін’юст, пів-Японії
| |
Уживання м'якого знака
1. М'який знак (ь) пишеться в українських словах:
а. після [д'], [т'], [з'], [с'], [дз'], [ц'], [л'], [н'] у кінці складу: мідь, мабуть, призьба;
б. у суфіксові -ськ- (-зьк-, -цьк-); -еньк-, -оньк-, -есеньк-: рідненький; учнівський, паризький, юнацький, але ковзкий, боязкий, різкий, в'язкий, плаский, баский;
в. після л перед приголосним: сильний, зухвальство, але тарілка – тарілці, білка – білченя (лц, лч ← лк), але бурульці – бурулька, доньці – донька (лц, лч ← лк);
2. М'який знак (ь) пишеться в іншомовних словах після д, т, з, с, л, нперед я, ю, є, ї, йо: портьєра, монпансьє, Мольєр, ньюйорківці, мільйон, компаньйон, але малярія, нюанс;
3. М'який знак (ь) НЕ пишеться:
а. після б, п, в, м, ф, ж, ч, ш, щ, р: дріб, верф; морщся; Харків, гіркий, алеГорький;
б. після н перед ж, ч, ш, щ і суфіксами -ств-, -ськ-: кінчик, камінчик, промінчик, камінчик, цвірінчати, менший, Уманщина, селянство, Оболонський, але неньчин (ненька), бриньчати (бренькіт).
а. після [д'], [т'], [з'], [с'], [дз'], [ц'], [л'], [н'] у кінці складу: мідь, мабуть, призьба;
б. у суфіксові -ськ- (-зьк-, -цьк-); -еньк-, -оньк-, -есеньк-: рідненький; учнівський, паризький, юнацький, але ковзкий, боязкий, різкий, в'язкий, плаский, баский;
в. після л перед приголосним: сильний, зухвальство, але тарілка – тарілці, білка – білченя (лц, лч ← лк), але бурульці – бурулька, доньці – донька (лц, лч ← лк);
2. М'який знак (ь) пишеться в іншомовних словах після д, т, з, с, л, нперед я, ю, є, ї, йо: портьєра, монпансьє, Мольєр, ньюйорківці, мільйон, компаньйон, але малярія, нюанс;
3. М'який знак (ь) НЕ пишеться:
а. після б, п, в, м, ф, ж, ч, ш, щ, р: дріб, верф; морщся; Харків, гіркий, алеГорький;
б. після н перед ж, ч, ш, щ і суфіксами -ств-, -ськ-: кінчик, камінчик, промінчик, камінчик, цвірінчати, менший, Уманщина, селянство, Оболонський, але неньчин (ненька), бриньчати (бренькіт).
Розвиток мовлення. Стилістика
Прямою мовою називається чуже мовлення, передане без змін, із збереженням лексичних, граматичних та інтонаційних особливостей: Хрін каже: «Я добрий з м'ясом!»
Речення з непрямою мовою за формою, становлять собою складнопідрядні речення, головна частина яких містить слова автора, а підрядна – чужу мову: Оксана підбігла й насамперед розповіла, що бачила заарештованих...
Непряма мова завжди стоїть після слів автора і приєднується до них сполучниками що, ніби, чи, сполучними словами що, який, коли… Хрін каже, що він добрий з м'ясом.
Речення з непрямою мовою за формою, становлять собою складнопідрядні речення, головна частина яких містить слова автора, а підрядна – чужу мову: Оксана підбігла й насамперед розповіла, що бачила заарештованих...
Непряма мова завжди стоїть після слів автора і приєднується до них сполучниками що, ніби, чи, сполучними словами що, який, коли… Хрін каже, що він добрий з м'ясом.
Способи оформлення прямої мови
А: «П». Раніше батьки казали: «Це гарна книга, але не для дітей».
«П», – а. «Пудряться тільки жінки», – сказала сестричка братику.
«П, – а. – П». «Вам поталанило, – відповів друг. – Листи вернули».
А: «П», а. Дехто каже: «На добраніч», зіпсувавши перед тим весь день.
«П», – а. «Пудряться тільки жінки», – сказала сестричка братику.
«П, – а. – П». «Вам поталанило, – відповів друг. – Листи вернули».
А: «П», а. Дехто каже: «На добраніч», зіпсувавши перед тим весь день.
Цитата – це дослівний витяг із якогось тексту або точно передані чиїсь слова.
Цитати оформлюються реченнями з прямою або непрямою мовою, а також реченнями із вставними словами або реченнями:«Найголовніша ознака індивідуальності народу – це його мова», – стверджує М. Шумило. М. Шумило стверджує, що «найголовніша ознака індивідуальності народу – це його мова». На думку М. Шумила, «найголовніша ознака індивідуальності народу – це його мова». Як стверджує М. Шумило, «найголовніша ознака індивідуальності народу – це його мова».
Цитати оформлюються реченнями з прямою або непрямою мовою, а також реченнями із вставними словами або реченнями:«Найголовніша ознака індивідуальності народу – це його мова», – стверджує М. Шумило. М. Шумило стверджує, що «найголовніша ознака індивідуальності народу – це його мова». На думку М. Шумила, «найголовніша ознака індивідуальності народу – це його мова». Як стверджує М. Шумило, «найголовніша ознака індивідуальності народу – це його мова».
Діалог – це пряма мова, що передає розмову двох осіб. Діалог складається з реплік. Якщо репліки пишуться в рядок, вони беруться в лапки, а між ними ставиться тире: «Чому в тебе в садку немає опудала?» – «А навіщо? Я сам цілісінький день удома».
Якщо кожна репліка діалогу починається з нового рядка, вона не береться в лапки, а перед нею ставиться тире: – Чи здійснилася якась із ваших дитячих мрій?
Якщо кожна репліка діалогу починається з нового рядка, вона не береться в лапки, а перед нею ставиться тире: – Чи здійснилася якась із ваших дитячих мрій?
Види мовленнєвої діяльності
Аудіювання (слухання і розуміння) – вид мовленнєвої діяльності, тісно пов'язаний з усним мовленням, хоча можна слухати і озвучене писемне мовлення (наприклад, читання книжок вголос; останні новини по радіо тощо).
Читання – це один із видів мовленнєвої діяльності, основними компонентами якого є сприйняття тексту та активна переробка інформації.
Говоріння і письмо – види мовленнєвої діяльності, пов'язані з усною і писемною формою. Навчання усного і писемного мовлення – це розвиток зв'язного мовлення.
Читання – це один із видів мовленнєвої діяльності, основними компонентами якого є сприйняття тексту та активна переробка інформації.
Говоріння і письмо – види мовленнєвої діяльності, пов'язані з усною і писемною формою. Навчання усного і писемного мовлення – це розвиток зв'язного мовлення.
Текст – це зв'язне висловлювання, яке складається з групи речень, об'єднаних темою і головною думкою, а також певним ставленням автора до того, що повідомляється. Темою тексту називають його зміст, тобто те, про що в ньому розповідається. Головною думкою тексту прийнято називати те, що хотів ним сказати автор, до чого він закликає, що схвалює, що заперечує. У тексті можна виділити три логічні частини: зачин, основну частину і кінцівку.
Основна частина (сюжет) у свою чергу містить такі складові:
1. експозицію – у ній описується, де й коли відбувається дія;
2. зав'язку – дію, що стала причиною всіх наступних подій;
3. розвиток дії – розгортання подій після зав'язки;
4. кульмінацію – найнапруженіший момент у подіях;
5. розв'язку – дію, яка завершує розповідь.
1. експозицію – у ній описується, де й коли відбувається дія;
2. зав'язку – дію, що стала причиною всіх наступних подій;
3. розвиток дії – розгортання подій після зав'язки;
4. кульмінацію – найнапруженіший момент у подіях;
5. розв'язку – дію, яка завершує розповідь.
Міжфразовим зв'язком називається зв'язок між частинами тексту, який організовує його змістову і структурну єдність.
Мовні засоби міжфразового зв'язку: інтонація, лексичний повтор (повторення тих самих слів), синоніми, перифрази, спільнокореневі слова, родові і видові назви (верба – дерево), метафори (поле – зелений килим), метонімії і синекдохи (Україна – Київ), займенники і прислівники (дівчинка – вона; у хаті – тут), сполучники та деякі інші.
Мовні засоби міжфразового зв'язку: інтонація, лексичний повтор (повторення тих самих слів), синоніми, перифрази, спільнокореневі слова, родові і видові назви (верба – дерево), метафори (поле – зелений килим), метонімії і синекдохи (Україна – Київ), займенники і прислівники (дівчинка – вона; у хаті – тут), сполучники та деякі інші.
Адресант – той, хто надсилає листа, телеграму; відправник.
Адресат – той, кому надсилають листа, телеграму; одержувач.
Адресат – той, кому надсилають листа, телеграму; одержувач.
Типи і жанри мовлення
Розповідь – це усний або письмовий текст (твір, стаття тощо), в якому розповідається про подію, яка розгортається в часі. Жанри: розповідь, повідомлення, лист.
Опис – це текст (стаття, твір тощо), у якому подається впорядкований перелік ознак предмета, явища, особи. Жанри: пейзажні, портретні, характеристики людей, явищ.
Роздум – це висловлювання про причини якостей, ознак, подій. Жанри: роздум-твердження, роздум-спостереження, роздум з доказами.
Опис – це текст (стаття, твір тощо), у якому подається впорядкований перелік ознак предмета, явища, особи. Жанри: пейзажні, портретні, характеристики людей, явищ.
Роздум – це висловлювання про причини якостей, ознак, подій. Жанри: роздум-твердження, роздум-спостереження, роздум з доказами.
Функціональні стилі української мови
Науковий стиль застосовується в наукових працях, дослідженнях.
Ознаки наукового стилю. Характерними особливостями цього стилю є точність, логічність, доказовість, узагальненість, однозначність, наявність аргументації і висновків.
Мовні засоби наукового стилю: використання спеціальних слів – термінів, для слів і термінологічних словосполук не характерні емоційність, художність.
Ознаки наукового стилю. Характерними особливостями цього стилю є точність, логічність, доказовість, узагальненість, однозначність, наявність аргументації і висновків.
Мовні засоби наукового стилю: використання спеціальних слів – термінів, для слів і термінологічних словосполук не характерні емоційність, художність.
Зразок тексту наукового стилю
Багато фразеологічних одиниць входить у синонімічні відношення між: собою, а також зі словами, наприклад: сидіти склавши руки – і за холодну воду не братися – палець об палець не вдарити – байдики бити – руки в боки – ледарювати.
Багато фразеологічних одиниць входить у синонімічні відношення між: собою, а також зі словами, наприклад: сидіти склавши руки – і за холодну воду не братися – палець об палець не вдарити – байдики бити – руки в боки – ледарювати.
Офіційно-діловий стиль необхідний для налагодження ділового спілкування між адміністративними установами, підприємствами, органами влади, культури, освіти тощо.
Ознаки офіційно-ділового стилю: стислість у засобах вираження, чіткість, трафаретність, документальність, довго зберігає традиційні форми, наявність мовних штампів і кліше, чітко регламентовані розміщення і будова тексту.
Мовні засоби офіційно-ділового стилю. Усі мовні засоби емоційно-нейтральні.
Ознаки офіційно-ділового стилю: стислість у засобах вираження, чіткість, трафаретність, документальність, довго зберігає традиційні форми, наявність мовних штампів і кліше, чітко регламентовані розміщення і будова тексту.
Мовні засоби офіційно-ділового стилю. Усі мовні засоби емоційно-нейтральні.
Зразок тексту офіційно-ділового стилю
Розписка
Я, студент фізико-технічного факультету ХДПУ Черненко М. Н., отримав від завбібліотеки К. П. Троценко на час канікул 1 (один) підручник з фізики.
20.12.2025 р. Підпис
Публіцистичний стиль посідає проміжне місце між науковим і художнім стилями. Основним його призначенням є вплив на слухача або читача.
Ознаки публіцистичного стилю: логічність, доказовість, точність висловлення, чіткість вираження думок, використання наукової термінології і наукового обґрунтування або обґрунтування фактами, широке вживання суспільно-політичної лексики. Обов’язкова наявність у тексті авторської оцінки фактів, явищ, подій.
Мовні засоби публіцистичного стилю: використання емоційної та експресивної лексики, художніх засобів – епітетів, порівнянь, метафор, які здатні передавати емоції автора і його ставлення до зображуваного.
Ознаки публіцистичного стилю: логічність, доказовість, точність висловлення, чіткість вираження думок, використання наукової термінології і наукового обґрунтування або обґрунтування фактами, широке вживання суспільно-політичної лексики. Обов’язкова наявність у тексті авторської оцінки фактів, явищ, подій.
Мовні засоби публіцистичного стилю: використання емоційної та експресивної лексики, художніх засобів – епітетів, порівнянь, метафор, які здатні передавати емоції автора і його ставлення до зображуваного.
Зразок тексту публіцистичного стилю
У вік музичного модернізму, задушливого смогу біт-, хіт-, поп-, рок-музики, що заполонив душі широких мас, наша пісня повинна стати своєрідним базисом духовності для тих, хто здатний відчувати красу рідної мови, вслухатись у соловейкову мелодію... Українська пісня не тільки спроможна лікувати тих, хто опинився у становищі безбатченка. Вона здатна єднати людей у любові один до одного, до Батьківщини. Свого часу Шіллер писав: де співають – там лишайся жити, лихі люди не співають пісень…
У вік музичного модернізму, задушливого смогу біт-, хіт-, поп-, рок-музики, що заполонив душі широких мас, наша пісня повинна стати своєрідним базисом духовності для тих, хто здатний відчувати красу рідної мови, вслухатись у соловейкову мелодію... Українська пісня не тільки спроможна лікувати тих, хто опинився у становищі безбатченка. Вона здатна єднати людей у любові один до одного, до Батьківщини. Свого часу Шіллер писав: де співають – там лишайся жити, лихі люди не співають пісень…
Художній стиль. Найважливішою функцією цього стилю є естетична. Художній стиль широко представлений творами художньої літератури в найрізноманітніших жанрах. У художньому стилі можуть переплітатися ознаки всіх стилів.
Ознаки художнього стилю: образність, поетичність, естетика мовлення, експресивність.
Мовні засоби художнього стилю: використання слів у переносному значенні, емоційно-експресивної лексики, фразеологізмів, синонімів, антонімів. Широко використовуються історизми, архаїзми, діалектизми.
Ознаки художнього стилю: образність, поетичність, естетика мовлення, експресивність.
Мовні засоби художнього стилю: використання слів у переносному значенні, емоційно-експресивної лексики, фразеологізмів, синонімів, антонімів. Широко використовуються історизми, архаїзми, діалектизми.
Зразок тексту художнього стилю
Дороги звідси на перевал нема. Звідси взагалі нікуди нема доріг, є лише вузька, ледь помітна стежечка понад потоком униз, у далеку долину, де живуть дядя Леван та тьотя Етері. Під час навчання в школі Нателла живе там, у дядька Левана…
Дороги звідси на перевал нема. Звідси взагалі нікуди нема доріг, є лише вузька, ледь помітна стежечка понад потоком униз, у далеку долину, де живуть дядя Леван та тьотя Етері. Під час навчання в школі Нателла живе там, у дядька Левана…
Розмовний стиль застосовується у повсякденному житті, при безпосередньому спілкуванні двох або більше осіб. Сферою функціонування цього стилю є усне мовлення.
Ознаки розмовного стилю: усна форма спілкування, неофіційність стосунків між мовцями і невимушеність спілкування, використання рухів, жестів, міміки.
Мовні засоби розмовного стилю: основу цього стилю становить загальновживана експресивно-забарвлена лексика, широко використовуються просторічні, діалектні слова, жаргонізми, фразеологізми, зменшено-пестливі або згрубілі слова.
Ознаки розмовного стилю: усна форма спілкування, неофіційність стосунків між мовцями і невимушеність спілкування, використання рухів, жестів, міміки.
Мовні засоби розмовного стилю: основу цього стилю становить загальновживана експресивно-забарвлена лексика, широко використовуються просторічні, діалектні слова, жаргонізми, фразеологізми, зменшено-пестливі або згрубілі слова.
Зразок тексту розмовного стилю
– Куди йдете, сусідко?
– Та оце хочу купити дечого.
– М'яса чи що?
– Та де там м'яса, риби. М'ясо ж таке дороге зараз, що хай йому грець.
– Куди йдете, сусідко?
– Та оце хочу купити дечого.
– М'яса чи що?
– Та де там м'яса, риби. М'ясо ж таке дороге зараз, що хай йому грець.
Схема до написання твору-роздуму за системою ЗНО
1. Теза (стисло, чітко сформульована відповідь на запитання, яке лежить в основі теми твору. «На мою думку...», «Я вважаю...»).
2. Аргументи (не менше двох доречних доказів на підтвердження висловленої тези. «Тому що…», «По-перше...», «По-друге...»).
3. Приклади (не менше двох: а. з художньої літератури або інших видів мистецтва; б. з історії, суспільно-політичного чи особистого життя. «Не можу не згадати...», «Наприклад...», «Прикладом може бути…»).
4. Висновок (логічний підсумок усього написаного. «Можу зробити висновок...», «Отже...», «Таким чином...»).
5. Логічність, послідовність, грамотність (обов’язкові елементи твору-роздуму).
2. Аргументи (не менше двох доречних доказів на підтвердження висловленої тези. «Тому що…», «По-перше...», «По-друге...»).
3. Приклади (не менше двох: а. з художньої літератури або інших видів мистецтва; б. з історії, суспільно-політичного чи особистого життя. «Не можу не згадати...», «Наприклад...», «Прикладом може бути…»).
4. Висновок (логічний підсумок усього написаного. «Можу зробити висновок...», «Отже...», «Таким чином...»).
5. Логічність, послідовність, грамотність (обов’язкові елементи твору-роздуму).
Будова слова. Словотвір
Будова слова
Спільнокореневі слова – це слова з однаковим коренем: холодний, холод, холодити.
Словоформи – це форми того самого слова: ліс, лісу, лісом, у лісах.
Споріднені слова – це різні слова, утворені одне від одного, які мають різне лексичне значення: ліс, лісовий, узлісся, лісник.
Усі змінні слова мають закінчення. Якщо закінчення не позначається буквою і не виражається звуком, воно називається нульовим. Щоб довести, що слово змінне, треба змінити його форму (число, рід, відмінок): кінь□ (коня, конем), стіл□ (стола, на столі).
Незмінювані слова закінчень не мають: бюро, тихо, але пальто(змінюване, закінчення -о).
Словоформи – це форми того самого слова: ліс, лісу, лісом, у лісах.
Споріднені слова – це різні слова, утворені одне від одного, які мають різне лексичне значення: ліс, лісовий, узлісся, лісник.
Усі змінні слова мають закінчення. Якщо закінчення не позначається буквою і не виражається звуком, воно називається нульовим. Щоб довести, що слово змінне, треба змінити його форму (число, рід, відмінок): кінь□ (коня, конем), стіл□ (стола, на столі).
Незмінювані слова закінчень не мають: бюро, тихо, але пальто(змінюване, закінчення -о).
Значущі частини слова (морфеми)
Основа
|
голова, стіл, преширокий, маленький
|
Закінчення (флексія)
|
ліси, милий, мила, милі; читаю, читають
|
Корінь
|
синій, синь, синіти, посиніти
|
Префікс
|
прилетіти, найкращий
|
Суфікс
|
щирість, розумненький
|
Постфікс
|
що-небудь, казна-хто, абиякий, зустрілися, чогось
|
Інтерфікс
|
землероб, вододіл
|
Словотвір
Переважна більшість слів утворюється від інших слів. Такі слова називаються похідними: добрий – доброта, придобритися.
Слово, від якого в закінченій його формі утворюється похідне, називається твірним: чабан – чабанський.
Твірною (словотвірною) основою називають частину слова, від якої твориться похідне слово: небо (неб-) – піднебесний.
Слово, від якого в закінченій його формі утворюється похідне, називається твірним: чабан – чабанський.
Твірною (словотвірною) основою називають частину слова, від якої твориться похідне слово: небо (неб-) – піднебесний.
Способи словотворення
Префіксальний
|
дати → роздати
|
Суфіксальний
|
книга → книжний
|
Префіксально-суфіксальний
|
кордон → прикордонний
|
Безафіксний
|
боліти → біль, підписати → підпис
|
Складання основ, слів, абревіація
|
доброчинний, п’ятиповерховий, спецкор, ООН
|
Зрощення слів
|
маловідомий, перекотиполе, шістдесят
|
Перехід однієї частини мови в іншу
|
чергові учні – чергові прибрали кабінет
|
Іменник
Іменник – це самостійна частина мови, що називає особу чи предмет і відповідає на питання хто? або що?
Категорія істоти/неістоти
Назви істот
|
Назви неістот
|
хто?
|
що?
|
учень, сокіл і под. + чорт, відьма, мавка, русалка; мрець, покійник, небіжчик; лялька
|
знання, стіна і под. + гурт, загін; амеба, мікроб, вірус
|
Категорія роду
чоловічий (він)
|
жіночий (вона)
|
середній (воно)
|
спільний
(хар-ики людей, соціальні групи, імена, прізвища)
|
стіл, дядько + учений, академік, суддя + біль, дріб, зяб, кір, степ, полин, нежить, пил, рояль, тюль, рукопис, Сибір, толь, сажень, собака, ступінь, шампунь
|
шафа, радість + зала, вуаль, путь, розкіш, адреса, нехворощ
|
вікно, дівча, хлоп’я, ім’я, лоша
|
заїка, плакса, базіка, лівша, невдаха, Коваль, сирота, староста, нероба, Саша
|
В іменниках, які мають тільки форму множини (вила, ножиці, Суми), рід не розрізняється.
Категорія числа
Однина
|
Множина
|
стіл, голова, озеро
|
столи, голови, озера
|
Тільки однина
|
Тільки множина
|
збірні: листя, козацтво, піхота, насіння
|
процеси з відтінком тривалості чи повторюваності: канікули, вибори, мандри
|
абстрактні: сміливість, мир, мислення
|
речовини, матеріал: дріжджі, макарони
|
власні назви: Ельбрус, Харків, Англія
|
парні предмети: окуляри, ножиці, двері
|
речовини: чай, вода, пісок, фосфор, але мінеральні води, піски Сахари
|
обряди, звичаї: іменини, оглядини
|
ігри: шахи, жмурки, шашки
| |
—
|
почуття, емоції: радощі, ревнощі, пустощі
|
географічні назви: Альпи, Прилуки, Ромни
| |
назви множинної сукупності чогось: джунглі, мемуари
|
Відмінки
Називний
|
(хто? що?)
|
голова
|
легені
|
пальто
|
метро
|
Родовий
|
(кого? чого?)
|
голови
|
легенів/легень
|
пальта
|
метро
|
Давальний
|
(кому? чому?)
|
голові
|
легеням
|
пальту
|
метро
|
Знахідний
|
(кого? що?)
|
голову
|
легені
|
пальто
|
метро
|
Орудний
|
(ким? чим?)
|
головою
|
легенями
|
пальтом
|
метро
|
Місцевий
|
(на/у кому? чому?)
|
на голові
|
у легенях
|
у пальті
|
у метро
|
Кличний
|
(як звертання)
|
голово
|
легені
|
пальто
|
метро
|
Називний відмінок є початковою формою іменника і називається прямим. Усі інші відмінки, крім кличного, непрямі. Кличний відмінок – особливий відмінок, який уживається при звертанні до істоти або уособленого предмета і має свої закінчення
Кличний відмінок
-о
|
чол., жін. р. на -а: дівчино, Миколо
|
-е(-є)
|
чол., жін. р. на -я: воле, Надіє + душе, радосте
|
-ю
|
пестливі іменники чол., жін. р. на -я: Парасю, бабусю, доню
|
-у
|
чол. р. на твердий приголосний (зокрема на г, к, х, ж, ч, ш): конику, синку, Людвігу / Людвіг, слухачу, товаришу
|
-ю
|
чол. р. на м’який приголосний: вчителю, Корнію
|
-е
|
чол. р. на о, ж, ч, ш, р, із суфіксом -ець: Павле, хлопче, стороже, школяре
|
Іменник ІІ
Відміни
перша
|
іменники жін., чол., спільн. роду на -а, -я
|
весна, кутя, груша, дядя, суддя, сирота, старшина
|
друга
|
іменники чол. роду на -о або з основою на приголосний; сер. роду на -о, -е, -я
|
Дніпро, батько, грім; гроно, сонце, весілля
|
третя
|
іменники жін. роду з основою на приголосний + слово мати
|
подорож, любов, ненависть, міць
|
четверта
|
іменники сер. роду на -а(після шиплячих) і -я із суфіксами -ат-, -ят-, -ен- при відмінюванні
|
лоша (лошати), ім'я (імені), хлоп’я (хлоп’яти)
|
Поділ іменників І і II відмін на групи
I відміна
| ||
тверда
|
іменники на -а
|
робота, воєвода, староста, книга
|
м'яка
|
іменники на -я
|
праця, хвиля, надія
|
мішана
|
іменники на -а після ж, ч, ш
|
межа, задача, тиша, теща
|
II відміна
| ||
тверда
|
іменники чол. роду з кінцевим твердим приголосним, крім шиплячих; іменники з основою на -р, ер, ір, ор, ур, юр і з постійно наголошеними ар, яр, ир; іменники чол. і сер. роду на -о
|
чуб, жир, сувенір, професор, касир (касира, касиром), Петро, весло
|
м'яка
|
іменники чол. роду з кінцевим м'яким приголосним; іменники з основою на -ар, ир, якщо ці суфікси ненаголошені або при відмінюванні наголос переходить на закінчення; іменники сер. роду на -е,- я
|
день, лікар (лікаря, лікарю), кобзар (кобзаря, кобзарю...), море, знання
|
мішана
|
іменники чол. роду з кінцевим шиплячим; назви людей за родом діяльності, з основою на -яр і наголосом на закінченні при відмінюванні; іменники сер. роду на -е після шиплячих
|
ніж, слухач, школяр, дощ, пісняр (пісняра, пісняреві ...); ложе, плече, явище
|
Правопис складних іменників
Разом
|
Через дефіс
|
за допомогою сполучних о, е, єабо без них поєднанням кількох основ: перекотиполе, чорнозем, телерадіостанція, двохсотріччя, але 200-річчя
|
із першими частинами віце-, екс-, лейб-, максі-, міді-, міні-, обер-, унтер-, штаб-, штабс-: віце-президент, екс-чемпіон, міні-комп’ютер, обер-лейтенант, унтер-офіцер
|
із першими частинами пів-, напів-, полу-; авіа-, авто-, аудіо-, біо-, відео-, електро-, кіно-, космо-, лже-, макро-, метео-, мілі-, мото-, нео-, псевдо-, радіо-, супер-, теле-, турбо-, фото- тощо: півріччя, напів’ява, полумисок, але пів-Харкова; авіапошта, біохімія, відеодиск, макрорельєф, супер’яхта
|
без сполучних голосних із двох іменників, які означають близькі або протилежні поняття; посади і звання; власні назви; назви сторін світу і рослин; одиниці виміру: крісло-ліжко, гала-концерт, Переяслав-Хмельницький, генерал-майор, норд-ост, мати-й-мачуха, ампер-година, людино-день (трудодень), гамма-промені.
|
Імена по батькові
Чоловічі
|
-ович: Петрович, Андрійович, але Савич, Ілліч, Хомич, Лукич, Кузьмич
|
Жіночі
|
-івн-/-ївн-: Василівна, Кузьмівна, Миколаївна / Миколівна, Іллівна
|
Закінчення іменників чоловічого роду в родовому відмінку однини
-а/-я
|
-у/-ю
|
назви осіб, предметів, тварин, дерев, квітів, імена, прізвища: учня, Івана, поїзда, вовка, дуба, фікуса
|
назви організацій, будівель, приміщень, їх частин: університету, метрополітену, але хліва, карниза, ліфта, монастиря, млина, гаража
|
назви населених пунктів, географічні назви з наголосом на кінцевому складі: Києва, Харкова, Дніпра́, о. Колгуєва
|
слова зі значенням місця, простору, складні слова: степу, лісу, газопроводу, але берега, горба, ліска, садка
|
міри довжини, ваги, назви днів тижня, місяців: метра, місяця, вівторка, серпня, але року, віку
|
назви почуттів, процесів, ознак, абстрактних понять: болю, розвитку, конфлікту, огляду
|
грошові знаки, числові назви, терміни: долара, мільйона, номера, атома, відмінка, алепункту
|
назви річок, озер, гір, островів, країн, областей: Байкалу, Азербайджану, Донбасу
|
—
|
назви речовин, матеріалів: чаю, меду, але хліба
|
літературознавчі терміни: жанру, сюжету
| |
ігри, танці: тенісу, вальсу, але гопака
| |
явища природи: смерчу, граду, вітру
| |
збірні поняття, трави, кущі: квартету, ячменю, споришу, бузку, але вівса, табуна
| |
Деякі іменники мають подвійне закінчення: гурта/гурту, моста/мосту, стола/столу, двора/двору, полка/полку; буряка (одиничне) і буряку (збірне), папера (документ) і паперу (матеріал)
| |
Рід незмінюваних іменників
назви осіб
|
відповідно до статі: мсьє – чол. р.; мадам – жін. р.
|
назви тварин
|
переважно чол. р.: кенгуру, поні. АЛЕ: цеце (муха) – жін. р.
|
назви неістот
|
сер. р.: кашне, шосе
|
власні назви
|
за загальною назвою: Туапсе – місто (сер. р.);Міссурі – річка (жін. р.)
|
складноскорочені слова
|
за головним словом: ГЕС – гідроелектростанція (жін. р.)
|
Відмінювання іменників, що вживаються тільки в множині
1. У називному відмінку вживаються:
а. закінчення -и: сіни, окуляри, штани, ночви, висівки, сходи, джинси, в'язи, збоїни;
б. закінчення -і (після голосних -ї): радощі, ножиці, двері, дріжджі, помиї;
в. закінчення -а (-я): вила, ворота, дрова, ясна, ясла, вінця.
2. У родовому відмінку виступають:
а. закінчення -ей: грошей, дверей, саней, сіней;
б. закінчення -ів (-їв): граблів (і грабель), окулярів, Гімалаїв, сходів, радощів;
в. нульове закінчення: вил, воріт, конопель, дров, ночв (і ночов), ясел, ясен.
3. У давальному відмінку виступають:
а. закінчення -ам: вилам, ночвам, радощам, штанам (і штаням), яслам;
б. закінчення -ям в іменниках із м'якою основою: вінцям, граблям, штаням, дітям.
4. У знахідному відмінку вживаються форми однакові з називним та/або родовим відмінком: вила, вінця, граблі, дріжджі, окуляри; батьків, людей; пасти гусей (гуси).
5. В орудному відмінку виступають:
а. закінчення -ами в іменниках, які в називному відмінку мають закінчення -и, -а або -і (після шиплячого): вилами, окулярами, сходами, веселощами;
б. закінчення -ями (орфографічно) в іменниках, які в називному відмінку закінчуються на -і, -ї, -я: вінцями, ножицями, коноплями, Піренеями, граблями;
в. закінчення -ми: гусьми, дітьми, людьми, курми, сіньми; можливі паралельні форми: грішми (і грошима), дверми (і дверима), ворітьми (і воротами), саньми (і санями).
6. У місцевому відмінку залежно від характеру основи (тверда чи м'яка) вживаються закінчення -ах, -ях: на вилах, на воротах (рідше – на воротях), у ночвах.
а. закінчення -и: сіни, окуляри, штани, ночви, висівки, сходи, джинси, в'язи, збоїни;
б. закінчення -і (після голосних -ї): радощі, ножиці, двері, дріжджі, помиї;
в. закінчення -а (-я): вила, ворота, дрова, ясна, ясла, вінця.
2. У родовому відмінку виступають:
а. закінчення -ей: грошей, дверей, саней, сіней;
б. закінчення -ів (-їв): граблів (і грабель), окулярів, Гімалаїв, сходів, радощів;
в. нульове закінчення: вил, воріт, конопель, дров, ночв (і ночов), ясел, ясен.
3. У давальному відмінку виступають:
а. закінчення -ам: вилам, ночвам, радощам, штанам (і штаням), яслам;
б. закінчення -ям в іменниках із м'якою основою: вінцям, граблям, штаням, дітям.
4. У знахідному відмінку вживаються форми однакові з називним та/або родовим відмінком: вила, вінця, граблі, дріжджі, окуляри; батьків, людей; пасти гусей (гуси).
5. В орудному відмінку виступають:
а. закінчення -ами в іменниках, які в називному відмінку мають закінчення -и, -а або -і (після шиплячого): вилами, окулярами, сходами, веселощами;
б. закінчення -ями (орфографічно) в іменниках, які в називному відмінку закінчуються на -і, -ї, -я: вінцями, ножицями, коноплями, Піренеями, граблями;
в. закінчення -ми: гусьми, дітьми, людьми, курми, сіньми; можливі паралельні форми: грішми (і грошима), дверми (і дверима), ворітьми (і воротами), саньми (і санями).
6. У місцевому відмінку залежно від характеру основи (тверда чи м'яка) вживаються закінчення -ах, -ях: на вилах, на воротах (рідше – на воротях), у ночвах.
Прикметник
Прикметник – це самостійна частина мови, що виражає ознаку предмета і відповідає на питання який? (яка? яке?) або чий? (чия? чиє?). Прикметник у реченні найчастіше буває узгодженим означенням, рідше – частиною іменного складеного присудка. Не розірвати цю холодну (означення) тишу, вона міцна (присудок) й похмура (присудок), мов граніт.
Розряди
Якісні
|
Відносні
|
Присвійні
|
білий, солодкий, далекий, широкий, молодий, розумний + лисячий (погляд).
Здатні утворювати ступені порівняння, але вороний, чорно-білий, вишневий, маленький, мертвий, величезний, чорнющий, худорлявий тощо не утвор. ступ. порівн.
|
дерев’яний, міський, потрійний, вітряний, батьківський, вчорашній + лисяча (шуба)
|
від назв істот із суфіксами -ів (-їв), -ин- (-їн-), -ов-, -ев- (-єв-), -ач- (-яч): мамин, батьків, заячий
+ лисяча (нора)
|
Ступені порівняння якісних
Нульовий
|
зелений
|
Помилки
|
Вищий
|
зеленіший; більш/менш зелений + дорожчий, кращий, легший, гірший
|
більш/менш зеленіший, самий зелений
|
Найвищий
|
найзеленіший; найбільш/найменш зелений
+ якнайзеленіший, щонайзеленіший, зеленіший від / за усіх
|
найбільш/найменш зеленіший,
самий найзеленіший
|
В окремих словах при творенні ступенів порівняння відбуваються звукові зміни:
с + ш → щ: високий – вищий, товстий – товщий;
г, ж, з + ш → жч: дорогий – дорожчий, дужий – дужчий, близький – ближчий.
Запам'ятайте винятки: легший, довший.
Іноді форма вищого ступеня утворюється від інших коренів: добрий – ліпший, поганий – гірший, малий – менший, гарний – кращий.
с + ш → щ: високий – вищий, товстий – товщий;
г, ж, з + ш → жч: дорогий – дорожчий, дужий – дужчий, близький – ближчий.
Запам'ятайте винятки: легший, довший.
Іноді форма вищого ступеня утворюється від інших коренів: добрий – ліпший, поганий – гірший, малий – менший, гарний – кращий.
Групи
тверда
|
-ий + присвійні
|
жовтий, металевий, материна
|
м’яка
|
-ій, -їй
|
дорожній, безкраїй
|
Правопис складних прикметників
Разом
|
Через дефіс
|
сполучення підпорядкованих один одному прикметника, числівника, дієслова з іменником, сполучення прислівника з прикметником чи дієприкметником: вічнозелений, глухонімий, залізобетонний, лівобережний, темноволосий, західноукраїнський, стодвацятип’ятимільйонний
|
які означають додаткові відтінки якості, кольору, поєднання кольорів, повторення слів: солоно-кислий, жовто-синій (жовтогарячий, червоногарячий), сніжно-білий (білосніжний), темно-русий (темноволосий), перший-ліпший
|
із першою частиною військово-/воєнно-, крім слів військовозобов’язаний, військовополонений
| |
із двох прикметників із сурядним зв’язком (між ними можна вставити і ): південно-західний (алепівденноукраїнський), монголо-татарський (алекримськотатарський)
|
Числівник. Займенник
Числівник
Числівник – це самостійна частина мови, що означає число, кількість та порядок предметів при лічбі і відповідає на питання скільки? котрий?Числівники бувають різними членами речення – головними і другорядними. Нарешті минули й ті довгі та тяжкі Демкові два дні (підмет). Два плюс три – п’ять (присудок).
Розряди числівників
Кількісні
|
Порядкові
| |
скільки?
|
котрий?
| |
Власне кількісні
|
п'ять, сім, двадцять
|
перший, сто другий
|
Дробові
|
три п'ятих, вісім десятих
| |
Збірні
|
двоє, семеро, десятеро
| |
Неозначено-кількісні
|
кілька, декілька, небагато
| |
Відмінювання кількісних числівників
Н.в.скільки?
|
п’ять
|
п’ятдесят
|
двісті
|
п’ятсот
|
сорок, дев’яносто, сто
|
Р.в.скількох?
|
п’ятьох
|
п’ятдесятьох
|
двохсот
|
п’ятисот
|
сорока, дев’яноста, ста
|
Д.в.скільком?
|
п’ятьом
|
п’ятдесятьом
|
двомстам
|
п’ятистам
|
сорока, дев’яноста, ста
|
Зн.в.скільки?
|
= Н.в. / Р.в.
| ||||
Ор.в.скількома?
|
п’ятьома
|
п’ятдесятьох
|
двомастами
|
п’ятьомастами
|
сорока, дев’яноста, ста
|
М.в. на скількох?
|
п’ятьох
|
п’ятдесятьома
|
двохстах
|
п’ятистах
|
сорока, дев’яноста, ста
|
Зверніть увагу!
1. Числівники 9 – 20 і 30 відмінюються, як 5.
2. Числівники 40, 90, 100 в родовому, давальному, орудному й місцевому відмінках мають закінчення -а (сорока, дев'яноста, ста).
3. Числівники 60 – 80 відмінюються, як 50; 300, 400 – як 200; 600 – 900– як 500.
4. У числівниках на позначення десятків (50–80) відмінюється тільки друга частина, а в числівниках на позначення сотень (200 – 900) відмінюються обидві частини, які у всіх відмінках пишуться разом.
5. У складених кількісних числівниках відмінюються і пишуться окремо всі складові частини (з двадцяти п'яти тисяч п'ятисот сімдесяти чотирьох гривень).
6. Числівники нуль, мільйон, мільярд відмінюються, як іменники другої відмін (стіл, кінь), а числівник тисяча – як іменник першої відміни (задача).
1. Числівники 9 – 20 і 30 відмінюються, як 5.
2. Числівники 40, 90, 100 в родовому, давальному, орудному й місцевому відмінках мають закінчення -а (сорока, дев'яноста, ста).
3. Числівники 60 – 80 відмінюються, як 50; 300, 400 – як 200; 600 – 900– як 500.
4. У числівниках на позначення десятків (50–80) відмінюється тільки друга частина, а в числівниках на позначення сотень (200 – 900) відмінюються обидві частини, які у всіх відмінках пишуться разом.
5. У складених кількісних числівниках відмінюються і пишуться окремо всі складові частини (з двадцяти п'яти тисяч п'ятисот сімдесяти чотирьох гривень).
6. Числівники нуль, мільйон, мільярд відмінюються, як іменники другої відмін (стіл, кінь), а числівник тисяча – як іменник першої відміни (задача).
Узгодження числівників з іменниками
2, 3, 4
|
Н.в. множ.: два столи, але три харків’янина
|
Дробові
|
Р.в. одн.: дві третіх метра, але два з половиною метри
|
Збірні
|
назви маленьких тварин (теля), парні предмети (двері) + хлоп’я, дівча, маля, внуча
|
Півтора
|
Р.в. одн.: півтора року, але півтораста років
|
Числівники на позначення часу
11.05
|
п’ять на дванадцяту
|
11.15
|
п’ятнадцять/чверть на дванадцяту; п’ятнадцять/чверть по одинадцятій
|
11.30
|
пів на дванадцяту; пів до дванадцятої
|
11.45
|
за п’ятнадцять/чверть дванадцята; п’ятнадцять/чверть до дванадцятої
|
11.55
|
за п’ять дванадцята; п’ять до дванадцятої
|
12.00
|
дванадцята година; полудень
|
Займенник
Займенник – це самостійна частина мови, що вказує на предмети, ознаки чи кількість, але не називає їх. Займенники співвідносяться з іменниками, прикметниками та числівниками і відповідають на питання хто? що? який? чий? скільки? Займенники виступають переважно означенням або іменною частиною складеного присудка. Усе довкола ставало якимось іншим (присудок). Це мої книжки. Окрім цього, займенники можуть виконувати роль підмета, додатка, обставини або означення. Скільки зір (підмет) у весняному небі, стільки співів (підмет) у серці моїм.
Розряди займенників
1. особові: я, ти, він, вона, воно, ми, ви, вони;
2. зворотний: себе;
3. питальні (тільки в питальних реченнях): хто? що? який? чий? котрий? скільки?;
4. відносні (для зв'язку частин складного речення): хто, що, який, котрий, скільки;
5. заперечні: ніхто, ніщо, ніякий, нічий, нікотрий, ніскільки;
6. присвійні: мій, твій, свій, наш, ваш, їхній, його, її, їх;
7. вказівні: той, цей, такий, стільки;
8. означальні: весь, всякий, сам, самий, кожний (кожен), інший, жодний (жоден);
9. неозначені: дехто, дещо, деякий, хтось, щось, якийсь, хто-небудь, що-небудь, будь-хто, будь-що, будь-який, абихто, абищо, абиякий, хтозна-що, казна-що, казна-хто.
2. зворотний: себе;
3. питальні (тільки в питальних реченнях): хто? що? який? чий? котрий? скільки?;
4. відносні (для зв'язку частин складного речення): хто, що, який, котрий, скільки;
5. заперечні: ніхто, ніщо, ніякий, нічий, нікотрий, ніскільки;
6. присвійні: мій, твій, свій, наш, ваш, їхній, його, її, їх;
7. вказівні: той, цей, такий, стільки;
8. означальні: весь, всякий, сам, самий, кожний (кожен), інший, жодний (жоден);
9. неозначені: дехто, дещо, деякий, хтось, щось, якийсь, хто-небудь, що-небудь, будь-хто, будь-що, будь-який, абихто, абищо, абиякий, хтозна-що, казна-що, казна-хто.
Правопис займенників
разом
|
окремо
|
через дефіс
|
з частиною ні, аби
|
якщо казна, хтозна, будь, аби, де стоять перед займенниками із прийменниками, якщо між ні та займенником є прийменник
|
з частинами казна-,хтозна-, будь-,-небудь
|
ніщо, нікому, нічиєму, абикому, абиякий
|
ні до чого, ні на кому, казна в чому, будь про кого, аби до кого
|
казна-хто, хтозна-що, будь-який, чий-небудь
|
Дієслово
Дієслово – це самостійна частина мови, що означає дію або стан предмета як процес і виражає це значення в граматичних формах способу, часу, виду, стану, особи, роду. Дієслово відповідає на питання що робити? що зробити? та ін.
У реченні дієслово найчастіше буває присудком, вираженим особовою формою. В інших граматичних формах дієслово може виступати будь-яким членом речення. Я читаю (присудок) газети. Забути (підмет) мову – душу зрадити (присудок).
У реченні дієслово найчастіше буває присудком, вираженим особовою формою. В інших граматичних формах дієслово може виступати будь-яким членом речення. Я читаю (присудок) газети. Забути (підмет) мову – душу зрадити (присудок).
Форма
Змінювана
|
Незмінювана
|
особова: ходжу, пишете, знаємо
|
інфінітив (неозначена форма):говорити, умиватися
|
дієприкметник (який? який зроблений?): лежачий, пишучий, пожовклий, обраний. побілений, виритий
|
дієприслівник (що роблячи? що зробивши?):пишучи, сказавши, лежачи, прибігши
|
Вид
Доконаний
|
Недоконаний
|
що зробити? написати
|
що робити? писати
|
Творення видових форм дієслова
Дієслова різних видів, що мають тотожне лексичне значення, утворюють видові пари: робити – зробити, лити – налити, зігрівати – зігріти, розрізати – розрізати.
Спосіб
Дійсний
|
Умовний
|
Наказовий
|
робив, роблю, буду робити, робитиму
|
сказала б, хотів би
|
пишімо, пиши, пишіть, хай/нехай пише, хай/нехай пишуть; читаймо, ходімо, сядьмо
|
Особові закінчення дієслів наказового способу
2 особа
однини
|
1 особа множини
|
2 особа множини
|
3 особа однини
|
3 особа множини
|
уч-и
|
уч-іть
|
уч-іть
|
хай (нехай) уч-ить
|
хай (нехай) уч-ать
|
танцюй
|
танцюй-мо
|
танцюй-те
|
хай (нехай)
танцю-є
|
хай (нехай)
танцю-ють
|
доспівай
|
доспівай-мо
|
доспівай-те
|
хай (нехай)
доспіва-є
|
хай (нехай)
доспіва-ють
|
Увага! Творення форми наказового способу за допомогою часток давай, давайте (давай зупинимося, давайте читати) не відповідає літературній нормі.
Інколи дієслова у формі одного способу вживаються в значенні іншого: Чи не допоміг би ти мені написати? (умовний у значенні наказового); Усі чекають мене на подвір’ї! (дійсний у значенні наказового); Стояти струнко! (інфінітив у значенні наказового).
Інколи дієслова у формі одного способу вживаються в значенні іншого: Чи не допоміг би ти мені написати? (умовний у значенні наказового); Усі чекають мене на подвір’ї! (дійсний у значенні наказового); Стояти струнко! (інфінітив у значенні наказового).
Час
Минулий
|
Теперішній
|
Майбутній
|
читав, читала, читали
|
читаю, читаєш, читаємо
|
читатиму, буду читати
|
Особи
(визначаються у теперішньому та майбутньому часах)
(визначаються у теперішньому та майбутньому часах)
однина
|
множина
| |
1
|
я (пишу)
|
ми (пишемо)
|
2
|
ти (пишеш)
|
ви (пишете)
|
3
|
він, вона, воно (пише)
|
вони (пишуть)
|
Дієвідміни
ІІ
|
-ать, -ять у 3 ос. мн.: носити, бачити
|
із суфіксами -ити, -іти, -їти + -ати (після ж, ч, ш), якщо в 1 особі однини -и-, -і-, -ї-, -а- випадають: косити, летіти, доїти, лежати
| |
на -отіти: цокотіти (цокотять)
| |
+ бігти, стояти, спати, боятися
| |
в особових закінченнях будуть -и-, -і-, -ї-: клеїш, кричите
| |
І
|
-уть, -ють у 3 ос. мн.: вести, читати
|
із іншими суфіксами: полоти, боротися, літати, сіяти
| |
на -отати: цокотати (цокочуть)
| |
+ хотіти, ревіти, сопіти, гудіти, іржати
| |
в особових закінченнях будуть -е-, -є-: хочеш, миєте
| |
Дієслова дати, їсти, бути + з коренем -віс- і похідні від них не належать до жодної дієвідміни!
| |
НЕ з дієсловами
Частка не пишеться з дієсловами пишеться окремо, крім тих випадків, коли дієслово не вживається без не або має префікс недо-, який означає неповноту дії: не вчив, не поїду, невгавати, недоважувати, недочувати.
Увага! Дієслів, що пишуться з не разом, мало: невгавати, неволити, незчутися, ненавидіти, непокоїтися, нехтувати.
Увага! Дієслів, що пишуться з не разом, мало: невгавати, неволити, незчутися, ненавидіти, непокоїтися, нехтувати.
Слід розрізняти за значенням дієслова:
недобачати (= погано бачити) – не добачати (= не помічати)
помилок недочувати (= погано чути) – не дочути (= не дослухати)
до кінця недоїдати (= голодувати) – не доїдати до кінця
недодержати термометр – не додержати слова
недодивитися за дитиною – не додивитися фільм
нездужати(ся) (= хворіти) – не здужати (= не змогти) встати
неславити (= ганьбити) – не славити (= не прославляти)
непокоїтися (= турбуватися) – не покоїтися (= не спочивати)
Дієприслівник
Правопис прислівників
2. Частка не пишеться окремо:
а. з усіма частинами мови при протиставленні: не горе, а радість; не поважати, а зневажати; не плутано, а чітко; не чужий, а рідний, але: Ставок невеликий, а глибокий (зіставляються непротилежні ознаки);
б. із дієсловами, дієприслівниками, числівниками, прийменниками, сполучниками, частками, з більшістю займенників, деякими прислівниками, а також із незмінюваними присудковими словами: не вгавати, не вистачати, не гаразд, не до ладу, не до речі, не досить, не до смаку, не зовсім, не інакше, не личить, не має (дієслово), але немає = нема; не можна, не раз, не слід, не треба, не п'ять, не тоді, не тільки, не мій, не то ... не то;
в. із прикметниками, якщо вони мають пояснювальні слова з ні або далеко, аж ніяк, зовсім: нікому не відомий, ні до чого не здатний, далеко не приємний, аж ніяк не новий, зовсім не близький;
г. із дієприкметниками, якщо вони мають будь-які пояснювальні слова або виконують функцію присудка: ще не закінчений проект, не допущений до екзаменів студент, не помічені мисливцем сліди, проблеми не вирішені;
3. Через дефіс пишеться частка не, уживана як префікс в іменниках – власних назвах: не-Європа, але нефахівець.
недобачати (= погано бачити) – не добачати (= не помічати)
помилок недочувати (= погано чути) – не дочути (= не дослухати)
до кінця недоїдати (= голодувати) – не доїдати до кінця
недодержати термометр – не додержати слова
недодивитися за дитиною – не додивитися фільм
нездужати(ся) (= хворіти) – не здужати (= не змогти) встати
неславити (= ганьбити) – не славити (= не прославляти)
непокоїтися (= турбуватися) – не покоїтися (= не спочивати)
Дієприкметник. Дієприслівник
Дієприкметник
Дієприкметник – особлива відмінювана форма дієслова, що виражає ознаку предмета за дією або станом і відповідає на питання який? яка? яке? які? Солодко пахло утоптаним у землю набубнявілим житом. Стояли люди злякані, притихлі.
У реченні дієприкметники найчастіше виступають у ролі узгоджених означень, рідше – іменною частиною складеного присудка. Розгойдане(означення) море по всьому узбережжі викидало на пісок рештки розбитих (означення) під час шторму рибальських суденець. Посмітюха і хлопці були (присудок) тим здивовані (присудок). Якщо дієприкметник уживається в реченні в значенні іменника, він може бути підметом або додатком. Головуючий (підмет) закалатав у дзвоник.
У реченні дієприкметники найчастіше виступають у ролі узгоджених означень, рідше – іменною частиною складеного присудка. Розгойдане(означення) море по всьому узбережжі викидало на пісок рештки розбитих (означення) під час шторму рибальських суденець. Посмітюха і хлопці були (присудок) тим здивовані (присудок). Якщо дієприкметник уживається в реченні в значенні іменника, він може бути підметом або додатком. Головуючий (підмет) закалатав у дзвоник.
Дієприкметниковий зворот – це дієприкметник із залежними від нього словами. Дієприкметникові звороти, які стоять після означуваного слова, відокремлюються комами. Навіть діти, занепокоєні батьківською тривогою, довго не засинали. Але: Навіть занепокоєні батьківською тривогою діти довго не засинали.
Дієприкметникові звороти, що стоять перед означуваним словом, відокремлюються лише тоді, коли вони мають додаткове обставинне значення, наприклад, причинове. Захоплений своєю тяганиною з конем, Сивоок не зауважував безлічі подій і речей.
Дієприкметникові звороти, що стоять перед означуваним словом, відокремлюються лише тоді, коли вони мають додаткове обставинне значення, наприклад, причинове. Захоплений своєю тяганиною з конем, Сивоок не зауважував безлічі подій і речей.
Стан
Активні дієприкметники виражають ознаку діючого предмета (згасаюче світло – світло згасає, в’януча трава – траві в’яне).
Пасивні дієприкметники виражають ознаку, зумовлену дією іншої особи чи предмета (спійманий м’яч – м’яча спіймав воротар, виконана вправа – вправу виконали учні).
Пасивні дієприкметники виражають ознаку, зумовлену дією іншої особи чи предмета (спійманий м’яч – м’яча спіймав воротар, виконана вправа – вправу виконали учні).
Усі дієприкметники зберігають вид того дієслова, від якого утворюються: бити – битий (недоконаний вид); розбити – розбитий(доконаний вид).
НЕ з дієприкметниками
1. Не є префіксом і пишеться разом, якщо дієприкметник виступає в ролі означення і не має залежних слів. Плаче жінка з діточками в нетопленій хаті.
2. Не є часткою і пишеться окремо, якщо дієприкметник:
а. виступає в ролі присудка. Хата не метена;
б. має залежне слово: ніким не метена хата;
в. має протиставлення: не заплетене, а розпущене волосся.
2. Не є часткою і пишеться окремо, якщо дієприкметник:
а. виступає в ролі присудка. Хата не метена;
б. має залежне слово: ніким не метена хата;
в. має протиставлення: не заплетене, а розпущене волосся.
Безособові форми на -но, -то
У сучасній українській мові від усіх пасивних дієприкметників минулого часу із суфіксами -н-, -т- утворюються незмінні дієслівні форми на -но, -то, наприклад: засіяний – засіяно, покладений – покладено, з’ясований – з’ясовано, здобутий – здобуто, политий – полито, розкритий – розкрито.
Дієприслівник
Дієприслівник – особлива незмінювана форма дієслова, що, вказуючи на додаткову дію, пояснює в реченні основне дієслово. Плавці мчали до берега, захлинаючись водою, пробиваючись крізь кригу.
Дієприслівник зберігає значення виду того дієслова, від якого утворюється. Іти – ідучи (недокон. вид); прочитати – пр.очитавши(докон. вид).
У реченні і дієприслівник, і дієприслівниковий зворот найчастіше виступають у ролі обставини: Собака, покрутившись (обставина), знехотя потюпав геть. Отак сплелись життя і пісня, переливаючись в одне (обставина).
Дієприслівник зберігає значення виду того дієслова, від якого утворюється. Іти – ідучи (недокон. вид); прочитати – пр.очитавши(докон. вид).
У реченні і дієприслівник, і дієприслівниковий зворот найчастіше виступають у ролі обставини: Собака, покрутившись (обставина), знехотя потюпав геть. Отак сплелись життя і пісня, переливаючись в одне (обставина).
Дієприслівниковий зворот – це дієприслівник із залежними від нього словами.
Дієприслівниковий зворот відокремлюється в реченні комами незалежно від місця. Сонце, показавшись зранку, посунуло знову за хмари. Теля стояло, розставивши стрункі ноги, й помукувало, повернувшись до річки.
Одиничний дієприслівник відокремлюється, якщо він означає додаткову дію, час, причину, умову, а не спосіб дії. Дівчина, стрепенувшись, підвела голову. Христя, розпрощавшись, похилила луками додому.
Не відокремлюються дієприслівникові звороти, які стали фразеологізмами. Треба не сидіти склавши руки, а працювати.
Дієприслівниковий зворот відокремлюється в реченні комами незалежно від місця. Сонце, показавшись зранку, посунуло знову за хмари. Теля стояло, розставивши стрункі ноги, й помукувало, повернувшись до річки.
Одиничний дієприслівник відокремлюється, якщо він означає додаткову дію, час, причину, умову, а не спосіб дії. Дівчина, стрепенувшись, підвела голову. Христя, розпрощавшись, похилила луками додому.
Не відокремлюються дієприслівникові звороти, які стали фразеологізмами. Треба не сидіти склавши руки, а працювати.
Вид
Дієприслівники недоконаного виду творяться від основ слів теперішнього часу за допомогою суфікса -учи, якщо дієслово І дієвідміни, і суфікса -ачи, якщо дієслово належить до II дієвідміни:
бер-уть + -учи = беручи; слуха[й-у]ть + -учи = слухаючи;
суш-ать + -ачи = сушачи; сто[й-а]ть + -ачи = стоячи.
бер-уть + -учи = беручи; слуха[й-у]ть + -учи = слухаючи;
суш-ать + -ачи = сушачи; сто[й-а]ть + -ачи = стоячи.
Дієприслівники доконаного виду утворюються від основ інфінітива за допомогою суфіксів -ши, -вши. Якщо дієслівна основа закінчується на голосний звук, то вживається суфікс -вши, а якщо на приголосний – -ши: прибрати – прибравши, допомогти – допомігши.
Іноді суфікси -ши, -вши можуть мати і дієприслівники недоконаного виду на зразок бігши, нісши, робивши.
У дієприслівниках, утворених від дієслів на -ся (-сь), після -учи, -ачи, -вши, -ши зберігається суфікс -сь: усміхаються – усміхаючись, прокинутись – прокинувшись.
Іноді суфікси -ши, -вши можуть мати і дієприслівники недоконаного виду на зразок бігши, нісши, робивши.
У дієприслівниках, утворених від дієслів на -ся (-сь), після -учи, -ачи, -вши, -ши зберігається суфікс -сь: усміхаються – усміхаючись, прокинутись – прокинувшись.
Увага! Дія, названа дієприслівником, повинна стосуватися в реченні того ж діяча, що й дія, названа присудком.
Неправильно: Побачивши друзів, мене охопила радість.
Правильно: Коли я побачив друзів, мене охопила радість.
Неправильно: Побачивши друзів, мене охопила радість.
Правильно: Коли я побачив друзів, мене охопила радість.
Не може мати дієприслівникового звороту односкладне безособове речення.
Неправильно: Перебуваючи в Парижі, мені хочеться відвідати Лувр.
Правильно: Перебуваючи в Парижі, я хочу відвідати Лувр.
Неправильно: Перебуваючи в Парижі, мені хочеться відвідати Лувр.
Правильно: Перебуваючи в Парижі, я хочу відвідати Лувр.
НЕ з дієприслівниками
Не з дієприслівниками пишеться окремо, крім тих випадків, коли дієприслівник не вживається без не або входить до складу префікса недо-: не укриваючись, не дослухавши до кінця не здужаючи (не змогти), але невгаваючи, нездужаючи (хворіти), нехтуючи, непокоячись, недооцінюючи, недописавши, недоваривши.
Прислівник
Прислівник – це незмінна самостійна частина мови, що виражає сталу ознаку дії, стану, ознаку іншої ознаки або предмета. Наприклад: А восени шумів-шумів ліс по-осінньому. Знову серце б’ється молодо і дзвінко.
У реченні прислівники найчастіше виступають у ролі різних обставин (мети, часу, способу дії, місця та ін.): У повітрі стало нестерпно душно. Знадвору почувся гамір.
Зрідка прислівники можуть пов’язуватися з іменниками і виражати ознаку предмета. Тоді вони виступають у ролі неузгодженого означення: Карлос вибрав шлях направо.
Такі прислівники, як треба, потрібно, шкода, можна, необхідно, жаль, пора, соромно, прикро, слід тощо, виконують роль присудків у безособових реченнях і становлять окрему групу присудкових прислівників: Сором сліз, що ллються від безсилля.
У реченні прислівники найчастіше виступають у ролі різних обставин (мети, часу, способу дії, місця та ін.): У повітрі стало нестерпно душно. Знадвору почувся гамір.
Зрідка прислівники можуть пов’язуватися з іменниками і виражати ознаку предмета. Тоді вони виступають у ролі неузгодженого означення: Карлос вибрав шлях направо.
Такі прислівники, як треба, потрібно, шкода, можна, необхідно, жаль, пора, соромно, прикро, слід тощо, виконують роль присудків у безособових реченнях і становлять окрему групу присудкових прислівників: Сором сліз, що ллються від безсилля.
рупи прислівників за значенням
Значення
|
Розряд
|
Питання
|
Приклади
|
Ознака дії
|
Способу дії (якісна хар-ка дії, спосіб її виконання)
|
Як? Яким способом?
|
Добре, зручно, по- осінньому
|
Міри й ступеня (міра або ступінь вияву якісної ознаки)
|
Якою мірою? Як багато?
|
Дощенту, трохи, значно
| |
Місця (місце дії, напрямок)
|
Де? Куди? Звідки?
|
Внизу, додому, назад
| |
Часу (час дії, її протяжність)
|
Коли? Відколи? Доки?
|
Сьогодні, завжди, відтоді
| |
Причини (причина дії)
|
Чому? З якої причини?
|
Зопалу, спросоння, чомусь
| |
Мети (мета дії)
|
Для чого? З якою метою?
|
Навмисне, нащо, наперекір
| |
Ознака іншої ознаки (пояснює прикметник, прислівник)
|
Міри й ступеня дії
|
Якою мірою? Як багато?
|
Дуже, надзвичайно, ледве
|
Ознака предмета (пояснює іменник)
|
Ознаки
|
Який? Яка? Яке? Які?
|
(розмова) наодинці
(кава) по- варшавському
|
Ступені порівняння прислівників
Прислівники способу дії та міри і ступеня на -о, -е, похідні від основ якісних прикметників, можуть утворювати форми вищого і найвищого ступенів порівняння. Форми ступенів порівняння прислівників утворюються так само, як і в прикметників. Розрізняють просту і складену форми вищого і найвищого ступенів порівняння прислівників. Наприклад: глибоко – глибше – найглибше, пізно – пізніше – найпізніше.
Букви и та і в кінці прислівників
И пишеться в кінці прислівників після твердих приголосних, а і – після мяких або помякшених: згори, вгорі, поночі. Завжди пишеться и в кінці прислівників після г, к, х, а також у кінці прислівників з префіксом по-: навпереваги, верхи, по-змовницьки, по-дитячи.
Правопис прислівників
Два дефіси
|
віч-на віч, пліч-о-пліч, тет-а-тет, всього-на-всього, де-не-де, будь-що-будь, як-не-як, хоч-не-хоч
|
Дефіс
|
по-моєму, по-українськи, по-латині, по-перше, на-гора, зроду-віку, рано-вранці, видимо-невидимо, врешті-решт, вряди- годи, без кінця-краю, геть-чисто, десь-інде, не сьогодні-завтра, більш-менш, як-таки, будь-де, казна-як, коли-небудь, сама- самісінька
|
Разом
|
дотепер, допізна, нарізно, полегеньку, вшестеро, вперше, удвічі, натроє, уп’ятьох, внічию, передусім, знадвору, достобіса, нашвидкуруч, деінде, вкупі, абияк, врівень, безвісти, безперестанку, внаслідок, вплач, всмак, додому, докупи, заочі, запівніч, збоку, зозла, зсередини, навесні, навиліт, навік, нагору, назустріч, напам’ять, напівдорозі, напідпитку, напоказ, насилу, наспіх, скраю, спідлоба, спідсподу, споконвіків, попідтинню, якраз, натщесерце, напоготові, неспроста
|
Окремо
|
в головному, по п’ятеро, без толку, без угаву, в міру, в обріз, в позику,до біса, до вподоби, до речі, з боку на бік, з переляку, на добраніч, на жаль, на льоту, на сміх, не з руки, рік у рік, сам на сам, у стократ, уві сні, кінець кінцем, сама самотою, до останку, на віки вічні
|
Слід відрізняти прислівники з префіксами від сполучень прийменників із іменниками:
Звернути вбік
|
ударити в бік
|
Одягнути берет набік
|
лягти на бік
|
Прийти вдень, а не ввечері
|
приїхати в день народження
|
Жити вкупі
|
лежати в купі
|
Зібратися докупи
|
до купи документів додати нові
|
Неповнозначні частини мови
Частка
Частка – службова частина мови, яка надає реченню або окремим його членам відтінків значення або служить для утворення окремих граматичних форм: Скільки б я дав, щоб уже було завтра. Скажи-бо таки нам, дідусю. Нехай настане Новий рік!
Розряди за значенням
Формотворчі
|
Заперечні
|
Модальні
|
би (б),
хай, нехай
|
не, ні, ані
|
чи, хіба, невже; як, що то, що за, та, так, еге, егеж, атож; якраз, саме, справді, точно, власне, буквально, рівно; от, це, ось, оце, то, ото, он, ген; мов, мовляв, чи, наче, ніби, мовби; приблизно, майже, мало не, чи не, трохи не, ледве не,; годі, бодай, -бо, -но, давай, ну; хоч, хоча б, навіть, тільки, лише (лиш), лишень, аж, же (ж), таки, уже, собі
|
Написання часток
1. Разом пишуться колишні частки, які стали префіксами, суфіксами:
а. аби-, ані-, де-, чи-, чим-, що-, як- у складі будь-якої частини мови, окрім сполучників прислівникового типу: абихто, абиякий, анітрошечки, аніскільки, дещо, дедалі, чимало, чималенький, чимдужче, щосили, щотижневик, якже, якнайбільший;
б. би (б), же(ж), то, що у складі сполучників та інших часток: мовби, ніби, начеб, немовби, авжеж, атож, аякже, неначебто, абощо, щодо.
2. Через дефіс пишуться частки:
а. -бо, -но, -от, -то, -таки, що стоять після слова, до якого відносяться: біжи-бо, стривай-но, так-от, тому-то, приїхав-таки, але таки приїхав;
б. будь-, казна-, хтозна-, бозна-, які стали префіксами, і -небудь, яка стала суфіксом (у складі прислівників і займенників): будь-хто, казна-скільки, хтозна-навіщо, бозна-чого, коли-небудь, який-небудь.
3. Окремо пишуться:
а. частки, які надають словам різних смислових та емоційних відтінків: саме, лиш, хоч, аж, навіть, тільки, невже, ще, же, ну, просто;
б. частки в сполуках слів: поки що, хіба що, тільки що, дарма що, що за, хоча б, навряд чи, трохи не, ще й;
в. частки хай, нехай, би (б), за допомогою яких утворюються форми наказового та умовного способів дієслова. Хай життя садами буйними вирує. Пішов би я до дівчини, та не знаю, де живе.
а. аби-, ані-, де-, чи-, чим-, що-, як- у складі будь-якої частини мови, окрім сполучників прислівникового типу: абихто, абиякий, анітрошечки, аніскільки, дещо, дедалі, чимало, чималенький, чимдужче, щосили, щотижневик, якже, якнайбільший;
б. би (б), же(ж), то, що у складі сполучників та інших часток: мовби, ніби, начеб, немовби, авжеж, атож, аякже, неначебто, абощо, щодо.
2. Через дефіс пишуться частки:
а. -бо, -но, -от, -то, -таки, що стоять після слова, до якого відносяться: біжи-бо, стривай-но, так-от, тому-то, приїхав-таки, але таки приїхав;
б. будь-, казна-, хтозна-, бозна-, які стали префіксами, і -небудь, яка стала суфіксом (у складі прислівників і займенників): будь-хто, казна-скільки, хтозна-навіщо, бозна-чого, коли-небудь, який-небудь.
3. Окремо пишуться:
а. частки, які надають словам різних смислових та емоційних відтінків: саме, лиш, хоч, аж, навіть, тільки, невже, ще, же, ну, просто;
б. частки в сполуках слів: поки що, хіба що, тільки що, дарма що, що за, хоча б, навряд чи, трохи не, ще й;
в. частки хай, нехай, би (б), за допомогою яких утворюються форми наказового та умовного способів дієслова. Хай життя садами буйними вирує. Пішов би я до дівчини, та не знаю, де живе.
Увага! Частки пишуться окремо від слів, якщо вони розділені з ними іншими частками або прийменниками: іди-бо, але іди ж бо; тому-то, але тому ж то; будь-хто, але будь із ким; казна-що, але казна в чому; хтозна-скільки, але хтозна у скількох.
НЕ з різними частинами мови
1. Не є префіксом і пишеться разом:
а. із будь-якими словами, якщо вони не вживаються без не: нероба, нестерпний, нехтувати, непосидючий, ненавидячи, невтямки;
б. з іменниками, прикметниками та прислівниками, якщо з неутворюються нові поняття з протилежним значенням і їх можна замінити словами, близькими за змістом: нелюбов (неприязнь), незгода (розбіжність), неактивний (пасивний), неважкий (легкий), неабияк (ретельно);
в. у складі префікса недо-, який означає неповноту ознаки чи дії: недооцінка, недорослий, недолюблювати, недовиконаний, недобачаючи;
г. із дієприкметниками, які виконують функцію означення і не мають пояснювальних слів: непередбачений (випадок), нерозв'язана (задача), незмінюване (слово), неприйняті (закони).
а. із будь-якими словами, якщо вони не вживаються без не: нероба, нестерпний, нехтувати, непосидючий, ненавидячи, невтямки;
б. з іменниками, прикметниками та прислівниками, якщо з неутворюються нові поняття з протилежним значенням і їх можна замінити словами, близькими за змістом: нелюбов (неприязнь), незгода (розбіжність), неактивний (пасивний), неважкий (легкий), неабияк (ретельно);
в. у складі префікса недо-, який означає неповноту ознаки чи дії: недооцінка, недорослий, недолюблювати, недовиконаний, недобачаючи;
г. із дієприкметниками, які виконують функцію означення і не мають пояснювальних слів: непередбачений (випадок), нерозв'язана (задача), незмінюване (слово), неприйняті (закони).
2. Частка не пишеться окремо:
а. з усіма частинами мови при протиставленні: не горе, а радість; не поважати, а зневажати; не плутано, а чітко; не чужий, а рідний, але: Ставок невеликий, а глибокий (зіставляються непротилежні ознаки);
б. із дієсловами, дієприслівниками, числівниками, прийменниками, сполучниками, частками, з більшістю займенників, деякими прислівниками, а також із незмінюваними присудковими словами: не вгавати, не вистачати, не гаразд, не до ладу, не до речі, не досить, не до смаку, не зовсім, не інакше, не личить, не має (дієслово), але немає = нема; не можна, не раз, не слід, не треба, не п'ять, не тоді, не тільки, не мій, не то ... не то;
в. із прикметниками, якщо вони мають пояснювальні слова з ні або далеко, аж ніяк, зовсім: нікому не відомий, ні до чого не здатний, далеко не приємний, аж ніяк не новий, зовсім не близький;
г. із дієприкметниками, якщо вони мають будь-які пояснювальні слова або виконують функцію присудка: ще не закінчений проект, не допущений до екзаменів студент, не помічені мисливцем сліди, проблеми не вирішені;
3. Через дефіс пишеться частка не, уживана як префікс в іменниках – власних назвах: не-Європа, але нефахівець.
Вигук
Вигук – особлива незмінна частина мови, що безпосередньо виражає почуття і волевиявлення, не називаючи їх. Наприклад: О, яка ж то радість, красний світе, в бистрім шумі птичого пера! Ах, як мені хочеться повними пригорщами черпати ту золоту рідину...
Слова о, ах не мають ні лексичного, ні граматичного значень (наприклад, роду, числа, відмінка):
вигук о виражає радість, ах – захоплення, велике бажання.
На відміну від повнозначних частин мови, вигуки нічого і нікого не називають, не членуються на морфеми і у своїй основній функції не виступають членами речення. Від службових частин мови вигуки відрізняються тим, що вони не є засобом граматичного зв'язку між словами і не пов'язуються граматично зі словами в реченні.
Проте вигуки можуть переходити в повнозначні слова, і тоді вони виступають членами речення, наприклад: Гучне «Ура» вітало трагічну загибель кожного чергового кашкета. Тут вигук «Ура» вживається в ролі іменника й виступає підметом.
Проте вигуки можуть переходити в повнозначні слова, і тоді вони виступають членами речення, наприклад: Гучне «Ура» вітало трагічну загибель кожного чергового кашкета. Тут вигук «Ура» вживається в ролі іменника й виступає підметом.
Групи за значенням
1. вигуки, що виражають почуття, емоції й переживання (радість, сум, біль, тугу, гнів, здивування, захоплення тощо): ой, ай, о, ох, ух, ах, іч, ого,пхе, ет;
2. вигуки волевиявлення, що передають заклик, спонукання до дії, звертання, оклик тощо: гей, ну, алло, гов, агов, цабе, геть, марш, ціп-ціп, тпру.
До вигуків волевиявлення належать також слова ввічливості, що виражають привітання, прощання, подяку, пробачення, прохання тощо (добридень, здрастуйте, до побачення, дякую, вибачте).
3. звуконаслідувальні слова. Їх також відносять до вигуків, хоча вони не виражають ні емоцій, ні волевиявлення: ках-ках-ках, др-рр, ж-ж-ж, геп, брязь, дзень
2. вигуки волевиявлення, що передають заклик, спонукання до дії, звертання, оклик тощо: гей, ну, алло, гов, агов, цабе, геть, марш, ціп-ціп, тпру.
До вигуків волевиявлення належать також слова ввічливості, що виражають привітання, прощання, подяку, пробачення, прохання тощо (добридень, здрастуйте, до побачення, дякую, вибачте).
3. звуконаслідувальні слова. Їх також відносять до вигуків, хоча вони не виражають ні емоцій, ні волевиявлення: ках-ках-ках, др-рр, ж-ж-ж, геп, брязь, дзень
Комментариев нет:
Отправить комментарий