Усна народна творчість.
Усна народна творчість (фольклор) – це різножанрові твори, що виникають у певному середовищі, передаються з уст в уста із сивої давнини, зазнаючи певних змін, мають ритуально-магічне, обрядове, естетичне, розважальне, виховне значення.
Жанри
| ||
Народний епос
|
Народна лірика
|
Народна драма
|
1. загадки, прислів’я, анекдоти;
|
1. календарно-обрядові пісні (веснянки, русальні, купальські, жниварські, колядки, щедрівки);
|
1. пісні-ігри;
|
2. казки, легенди, перекази;
|
2. родинно-побутові пісні (колискові, весільні, жартівливі, голосіння);
|
2. вертеп;
|
3. байки, притчі;
|
3. суспільно-побутові пісні (козацькі, чумацькі, рекрутські, кріпацькі, бурлацькі, наймитські).
|
3. весілля.
|
4. ліро-епічні твори:
а. думи;
б. балади;
в. історичні пісні.
| ||
«Чи не той то хміль...»
Літературний рід: ліро-епос.
Жанр: історична пісня.
Тема: показ жорстокої боротьби козаків із поляками.
Ідея: уславлення перемоги Богдана Хмельницького під Жовтими Водами.
Про твір: зображено події Національно-визвольної війни 1648-1657 pp. під проводом гетьмана Богдана Хмельницького (бій під Жовтими Водами) проти ляхів.
Жанр: історична пісня.
Тема: показ жорстокої боротьби козаків із поляками.
Ідея: уславлення перемоги Богдана Хмельницького під Жовтими Водами.
Про твір: зображено події Національно-визвольної війни 1648-1657 pp. під проводом гетьмана Богдана Хмельницького (бій під Жовтими Водами) проти ляхів.
«Ой Морозе, Морозенку»
Літературний рід: ліро-епос.
Жанр: історична пісня.
Тема: оспівування боротьби козаків під керівництвом Морозенка з татарами.
Ідея: возвеличення мудрості, мужності козацького ватажка; засудження жорстокості, підступності татарських поневолювачів.
Про твір: розповідається про нерівний бій з татарами. Татари втратили втроє більше, ніж козаки. Морозенко потрапив у полон, його стратили на Савур-могилі.
Жанр: історична пісня.
Тема: оспівування боротьби козаків під керівництвом Морозенка з татарами.
Ідея: возвеличення мудрості, мужності козацького ватажка; засудження жорстокості, підступності татарських поневолювачів.
Про твір: розповідається про нерівний бій з татарами. Татари втратили втроє більше, ніж козаки. Морозенко потрапив у полон, його стратили на Савур-могилі.
«Дума про Марусю Богуславку»
Літературний рід: ліро-епос.
Жанр: дума.
Тема: розповідь про те, як українська дівчина, яка стала дружиною турецького султана, допомагає своїм полоненим землякам повернутися до рідної землі.
Ідея: засудження поневолення, страждань, яких зазнали українці під час нападу турків, віра у щасливе вільне життя.
Про твір: розповідається, як у турецькій неволі вже 30 літ перебуває 700 козаків. Одного разу до ув’язнених прийшла «дівка-бранка, Маруся, попівна Богуславка й пообіцяла їх випустити. У Великодень Маруся визволила невольників, але з ними не втекла, а просила передати її батькам, що вона «вже потурчилась, побусурменилась».
Жанр: дума.
Тема: розповідь про те, як українська дівчина, яка стала дружиною турецького султана, допомагає своїм полоненим землякам повернутися до рідної землі.
Ідея: засудження поневолення, страждань, яких зазнали українці під час нападу турків, віра у щасливе вільне життя.
Про твір: розповідається, як у турецькій неволі вже 30 літ перебуває 700 козаків. Одного разу до ув’язнених прийшла «дівка-бранка, Маруся, попівна Богуславка й пообіцяла їх випустити. У Великодень Маруся визволила невольників, але з ними не втекла, а просила передати її батькам, що вона «вже потурчилась, побусурменилась».
«Бондарівна»
Літературний рід: ліро-епос.
Жанр: балада.
Тема: оспівування трагедії Бондарівни, яка не скорилася волі пана Каньовського.
Ідея: возвеличення волелюбства, мужності, нескореності, засудження жорстокості.
Про твір: розповідається, що в «містечку Богуславку гуляла Бондарівна». Підійшов до неї пан Каньовський, обійняв і поцілував. Дівчина відповіла, що пан її «не годен» і втекла. Її наздогнали «два жовніри з шаблями». Бондарівну привели до пана, який наказав вибирати: чи з ним жити, чи в сирій землі гнити. Горда дівчина, яка не захотіла жити з нелюбом, вибрала останнє, і Каньовський її застрелив, а батькові дав таляри «за хорошу дочку».
Жанр: балада.
Тема: оспівування трагедії Бондарівни, яка не скорилася волі пана Каньовського.
Ідея: возвеличення волелюбства, мужності, нескореності, засудження жорстокості.
Про твір: розповідається, що в «містечку Богуславку гуляла Бондарівна». Підійшов до неї пан Каньовський, обійняв і поцілував. Дівчина відповіла, що пан її «не годен» і втекла. Її наздогнали «два жовніри з шаблями». Бондарівну привели до пана, який наказав вибирати: чи з ним жити, чи в сирій землі гнити. Горда дівчина, яка не захотіла жити з нелюбом, вибрала останнє, і Каньовський її застрелив, а батькові дав таляри «за хорошу дочку».
«Маруся Чурай»
«Засвіт встали козаченьки»
Літературний рід: лірика.
Жанр: літературна козацька пісня.
Тема: зображення походу козаків, розлучення хлопця з матінкою і коханою.
Ідея: звернення сина до матері, щоб вона прийняла його кохану як свою дитину.
Про твір: розповідається, як козаченьки, що «засвіт встали», вирушають у похід. Козак заспокоює свою кохану Марусю та просить її помолитись Богу за нього. Проводжає мати свого сина в далеку дорогу й просить його додому вертатись. Молодий козак не вірить, що швидко повернеться з походу, бо «кінь вороненький в воротях спіткнувся». Син не знає, чи вернеться живим, чи ляже в полі, а тому просить матір прийняти його кохану Марусеньку «як рідну дитину».
Літературний рід: лірика.
Жанр: літературна козацька пісня.
Тема: зображення походу козаків, розлучення хлопця з матінкою і коханою.
Ідея: звернення сина до матері, щоб вона прийняла його кохану як свою дитину.
Про твір: розповідається, як козаченьки, що «засвіт встали», вирушають у похід. Козак заспокоює свою кохану Марусю та просить її помолитись Богу за нього. Проводжає мати свого сина в далеку дорогу й просить його додому вертатись. Молодий козак не вірить, що швидко повернеться з походу, бо «кінь вороненький в воротях спіткнувся». Син не знає, чи вернеться живим, чи ляже в полі, а тому просить матір прийняти його кохану Марусеньку «як рідну дитину».
«Віють вітри, віють буйні»
Літературний рід: лірика.
Жанр: літературна пісня про кохання.
Тема: відтворення страждань дівчини за своїм милим.
Ідея: возвеличення щирого почуття кохання.
Про твір: пісня передає почуття самотньої дівчини, яка страждає в розлуці з «милим, чорнобривим». Для неї це «люте горе», вона себе порівнює з билинкою в полі, що росте на піску, без роси, на сонці. Починається твір поетичним паралелізмом (дерева гнуться – сльози не ллються) і закінчується риторичними питальними та окличними реченнями.
Літературний рід: лірика.
Жанр: літературна пісня про кохання.
Тема: відтворення страждань дівчини за своїм милим.
Ідея: возвеличення щирого почуття кохання.
Про твір: пісня передає почуття самотньої дівчини, яка страждає в розлуці з «милим, чорнобривим». Для неї це «люте горе», вона себе порівнює з билинкою в полі, що росте на піску, без роси, на сонці. Починається твір поетичним паралелізмом (дерева гнуться – сльози не ллються) і закінчується риторичними питальними та окличними реченнями.
Давня українська література
«Повість минулих літ»
Літературний рід: ліро-епос.
Жанр: літопис.
Тема: висвітлення історії східних слов’ян і князівської влади, утвердження християнства на Русі, розповідь про виникнення слов’янської писемності.
Ідея: возвеличення давності слов’янського роду, уславлення патріотизму.
Про твір: на початку XII ст. за князювання Володимира Мономаха на основі попередніх зведень монах Києво-Печерського монастиря Нестор створив «Повість минулих літ», довівши записи до 1113 року. Літопис створювався впродовж тривалого часу багатьма митцями, але на початку XII ст. завершив, упорядкував і дав назву літопису київський монах – чернець Нестор. Ідейно-тематична спрямованість «Повісті…» походить від ідеї зображення давності й могутності держави Київська Русь, героїчне минуле якої пов’язане із правлінням виключно мудрих сильних та справедливих князів (княгиня Ольга, князь Святослав).
Жанр: літопис.
Тема: висвітлення історії східних слов’ян і князівської влади, утвердження християнства на Русі, розповідь про виникнення слов’янської писемності.
Ідея: возвеличення давності слов’янського роду, уславлення патріотизму.
Про твір: на початку XII ст. за князювання Володимира Мономаха на основі попередніх зведень монах Києво-Печерського монастиря Нестор створив «Повість минулих літ», довівши записи до 1113 року. Літопис створювався впродовж тривалого часу багатьма митцями, але на початку XII ст. завершив, упорядкував і дав назву літопису київський монах – чернець Нестор. Ідейно-тематична спрямованість «Повісті…» походить від ідеї зображення давності й могутності держави Київська Русь, героїчне минуле якої пов’язане із правлінням виключно мудрих сильних та справедливих князів (княгиня Ольга, князь Святослав).
«Про заснування Києва»
Сюжет: Були собі три брати – Кий, Щек і Хорив та сестра їхня – Либідь. Збудували вони місто і на честь старшого брата назвали Київ. Навкруги міста був великий ліс, у якому поляни полювали. Дехто вважав, що Кий був перевізником, тому й казали: «На перевіз на Київ». Але це було не так, бо Кий їздив до грецького царя, який приймав його з почестями. Повертаючись, Кий зайшов на Дунай, поставив там містечко і хотів у ньому жити, але навколишні племена йому не дали. І донині те містечко зветься Києвець.
«Про помсту Ольги»
Сюжет: 945 року князь Ігор пішов до деревлян двічі поспіль за даниною. Деревлянам це не сподобалось, і вони зі своїм князем Малом убили Ігоря. Забажавши одружити свого князя з Ольгою, деревляни послали до княгині 20 найкращих мужів. Вирішивши помститися деревлянам за смерть свого чоловіка, княгиня звеліла викопати на тюремному дворі глибоку яму. Наступного дня древлян (нібито з почестями) принесли у човні у двір і вкинули з човном у яму, засипавши землею. Згодом Ольга попросила прислати до неї інших послів, щоб нібито остаточно піти за їхнього князя. Як тільки гості прийшли, Ольга звеліла приготувати мийню, і коли деревляни почали митися, мийню заперли і підпалили, де всі й згоріли. Потім ще двічі помстилася Ольга деревлянам. Перший раз з невеликою дружиною пішла вдова справити тризну на могилі чоловіка, пригостила деревлян, а коли ті упилися, звеліла їх убити. Наступного 946 року, зібравши військо, пішла на древлян війною, перемогла та взяла в облогу Іскоростень. Але ціле літо не вдавалося взяти місто. Тоді, нібито на знак примирення, Ольга запропонувала, щоб замість звичайної данини, їй від кожного двора дали по три голуби і по три горобця. Древляни з радістю погодилися. Княгиня ж звеліла своїм воїнам поприв’язувати до кожного птаха трут і відпустити. Голуби і горобці повернулися у свої гнізда і спалили таким чином усе місто.
«Про напад хозарів»
Сюжет: Після смерті братів (Кия, Щека і Хорива) поляни утискувались навколишніми племенами. І коли сиділи поляни в лісах на горах, то знайшли їх хозари й зажадали данини. Порадившись, дали їм поляни від кожної хати по мечу. Віднесли їх хозари своєму князеві, але мудрі старці сказали, що це недобра данина, бо вони здобули її шаблями, а в полян була зброя сильніша – мечі. Тож відтоді саме поляни брали данину з хозарів, а не навпаки.
«Слово про похід Ігорів»
Літературний рід: ліро-епос.
Жанр: героїчна поема.
Автор: невідомий.
Тема: зображення невдалого походу князя Ігоря на половців 1185 р.
Ідея: заклик руських князів до єднання для спільної боротьби проти ворогів.
Головні герої: князі Ігор, Святослав і Всеволод; Ярославна (дружина Ігоря); половці Овлур, Гзак і Кончак.
Сюжет: оповідь співця Бояна про похід новгород-сіверського князя Ігоря разом із братом Всеволодом, незважаючи на пророче затемнення сонця – лихі віщування природи – перший бій з половцями, перемога князя Ігоря – другий бій, поразка війська Ігоря – віщий «мутен сон» київського князя Святослава та його «золоте слово, з сльозами змішане», звернене до руських князів – плач Ярославни в Путивлі на забралі, звертання її до сил природи – князь Ігор у полоні – утеча його з неволі з допомогою Овлура – погоня половців за князем – зустріч на рідній землі й уславлення Ігоря та його дружини.
Жанр: героїчна поема.
Автор: невідомий.
Тема: зображення невдалого походу князя Ігоря на половців 1185 р.
Ідея: заклик руських князів до єднання для спільної боротьби проти ворогів.
Головні герої: князі Ігор, Святослав і Всеволод; Ярославна (дружина Ігоря); половці Овлур, Гзак і Кончак.
Сюжет: оповідь співця Бояна про похід новгород-сіверського князя Ігоря разом із братом Всеволодом, незважаючи на пророче затемнення сонця – лихі віщування природи – перший бій з половцями, перемога князя Ігоря – другий бій, поразка війська Ігоря – віщий «мутен сон» київського князя Святослава та його «золоте слово, з сльозами змішане», звернене до руських князів – плач Ярославни в Путивлі на забралі, звертання її до сил природи – князь Ігор у полоні – утеча його з неволі з допомогою Овлура – погоня половців за князем – зустріч на рідній землі й уславлення Ігоря та його дружини.
Григорій Сковорода (1722-1794)
«De libertate» (про свободу) (1757)
Літературний рід: лірика.
Жанр: ліричний вірш.
Вид лірики: громадянська (патріотична).
Провідні мотиви: воля – найбільше багатство, уславлення Б. Хмельницького.
Віршовий розмір: дактиль.
Тип римування: суміжне.
Про твір: для ліричного героя воля – найбільше багатство. Ліричний герой, розмірковуючи над питанням, що таке свобода, заперечує порівняння цього людського блага із золотом: «зрівнявши все злото, проти свободи воно лиш – болото». В останніх двох рядках він згадує і славить Б. Хмельницького як символ вольності.
Жанр: ліричний вірш.
Вид лірики: громадянська (патріотична).
Провідні мотиви: воля – найбільше багатство, уславлення Б. Хмельницького.
Віршовий розмір: дактиль.
Тип римування: суміжне.
Про твір: для ліричного героя воля – найбільше багатство. Ліричний герой, розмірковуючи над питанням, що таке свобода, заперечує порівняння цього людського блага із золотом: «зрівнявши все злото, проти свободи воно лиш – болото». В останніх двох рядках він згадує і славить Б. Хмельницького як символ вольності.
«Всякому місту – звичай і права...»
Літературний рід: лірика.
Жанр: ліричний вірш, що став народною піснею (філософсько-сатиричний).
Вид лірики: громадянська (філософська).
Провідні мотиви: викриття суспільних вад; щасливий той, хто має чисте сумління.
Віршовий розмір: дактиль.
Тип римування: суміжне.
Про твір: автор ставить в один ряд і засуджує здирників і бюрократів, розпусників і пияків, ледарів і підлабузників. Ліричний герой думає не про маєтки й чини, а про те, щоб мати чисту совість, жити мудро й померти з ясним розумом. Перемогти смерть здатна лише людина з чистою совістю й помислами, перед смертю всі рівні – і мужик, і цар. Кожна строфа побудована на антитезі: 4 рядки – суспільні вади, 2 рядки – ідеал чистої совісті та ясного розуму. Один із варіантів пісні використано в п’єсі «Наталка Полтавка».
Жанр: ліричний вірш, що став народною піснею (філософсько-сатиричний).
Вид лірики: громадянська (філософська).
Провідні мотиви: викриття суспільних вад; щасливий той, хто має чисте сумління.
Віршовий розмір: дактиль.
Тип римування: суміжне.
Про твір: автор ставить в один ряд і засуджує здирників і бюрократів, розпусників і пияків, ледарів і підлабузників. Ліричний герой думає не про маєтки й чини, а про те, щоб мати чисту совість, жити мудро й померти з ясним розумом. Перемогти смерть здатна лише людина з чистою совістю й помислами, перед смертю всі рівні – і мужик, і цар. Кожна строфа побудована на антитезі: 4 рядки – суспільні вади, 2 рядки – ідеал чистої совісті та ясного розуму. Один із варіантів пісні використано в п’єсі «Наталка Полтавка».
«Бджола та Шершень»
Жанр: байка.
Ідея: праця має стати для людини природною потребою і «найсолодшою поживою» (ідея спорідненої праці).
Головні герої: Бджола, Шершень.
Про твір: байка у формі діалогу між персонажами розкриває одвічну тему суперечності між трудовим способом життя й паразитичним існуванням. Образи Бджоли й Шершня алегоричні: Бджола – «герб мудрої людини, що в природженому тілі трудиться», а Шершень – «образ людей, що живуть крадіжкою чужого й родилися на те тільки, щоб їсти й пити». Бджола бачить своє щастя лише в «сродній праці», тобто праці за покликанням: «Нам незрівнянно більша втіха збирати мед, ніж споживати. До цього ми народжені». Шершень цього збагнути не може й зарозуміло наділяє Бджолу такими характеристиками: «ти така дурна», «багато у вас голів, та всі безглузді». Праця має стати для людини природною потребою і «найсолодшою поживою», лише тоді праця «потрібне робить неважким, а важке – непотрібним» (Епікур). У «силі» байки (так Г. Сковорода називав мораль твору) автор бачить щастя людини в «природженому ділі».
Ідея: праця має стати для людини природною потребою і «найсолодшою поживою» (ідея спорідненої праці).
Головні герої: Бджола, Шершень.
Про твір: байка у формі діалогу між персонажами розкриває одвічну тему суперечності між трудовим способом життя й паразитичним існуванням. Образи Бджоли й Шершня алегоричні: Бджола – «герб мудрої людини, що в природженому тілі трудиться», а Шершень – «образ людей, що живуть крадіжкою чужого й родилися на те тільки, щоб їсти й пити». Бджола бачить своє щастя лише в «сродній праці», тобто праці за покликанням: «Нам незрівнянно більша втіха збирати мед, ніж споживати. До цього ми народжені». Шершень цього збагнути не може й зарозуміло наділяє Бджолу такими характеристиками: «ти така дурна», «багато у вас голів, та всі безглузді». Праця має стати для людини природною потребою і «найсолодшою поживою», лише тоді праця «потрібне робить неважким, а важке – непотрібним» (Епікур). У «силі» байки (так Г. Сковорода називав мораль твору) автор бачить щастя людини в «природженому ділі».
Тропи
Алегорія – вид метафори: інакомовне зображення предмета чи явища через інші, подібні до них, з метою наочно показати їх суттєві риси. Використовується, як правило, у загадках, байках і відзначається загальновпізнаваним характером. Наприклад, у байках через характери осіб (тварин) зображено риси людей, їх вдача: Бджола і Шершень.
Гіпербола – троп, що полягає в навмисному перебільшенні певної ознаки, явища, події з метою надати зображуваному більшої виразності, загостреності.
Так ніхто не кохав. Через тисячі літ
лиш приходить подібне кохання. (В. Сосюра)
Так ніхто не кохав. Через тисячі літ
лиш приходить подібне кохання. (В. Сосюра)
Епітет – художнє означення, влучна характеристика особи, предмета чи явища: очі дівочі, зелений гай, дзвінка пісня, супостат озвірілий.
Постійний епітет закріплюється постійно в межах певного стилю і вказує на сталу ознаку предмета. Найчастіше зустрічається у фольклорі: синє море, буйний вітер.
Метафора – складний троп: слово чи словосполучення, що через непряме порівняння розкриває ознаки одного явища перенесенням на нього ознак іншого явища: Колише хмара втомлені громи… (Л. Костенко)
Метонімія – троп: перейменування, заміна назви якогось предмета ім’ям чи назвою іншого на основі суміжності чи пов'язаності між ними. Так, замість творів називають ім’я автора, замість людини – її характерний одяг: з’їсти ложку супу, прочитати Шевченка.
Оксиморон, оксюморон – стилістичний засіб, що полягає у свідомому поєднанні протилежних, суперечливих, несумісних за змістом ознак: гарячий сніг, лагідна смерть.
Персоніфікація (уособлення, олюднення) – один із видів метафори: перенесення ознак і властивостей людей чи якихось живих істот на неживий предмет або явище природи, унаслідок чого вони діють, мислять, відчувають, як люди; найчастіше використовується в казках, байках. Спересердя грім жбурляв блискавки.
Порівняння – слово або вираз, через які одні предмети, явища, дії зіставляються з іншими на основі спільності певних ознак; це пояснення одного предмета за допомогою іншого, подібного до нього. Як правило, використовують сполучники порівняння: як, мов, наче, ніби: Чорні гори, як велетенська отара.
Символ – предметний або словесний знак, який опосередковано виражає сутність певного явища. Блакитний колір – символ надії.
Синекдоха – троп, заснований на заміні назви цілого предмета назвою його частин і навпаки або множини одниною чи навпаки: місто спить; щоб і ноги твоєї не було.
Стопа – у силабо-тонічному віршуванні – це група складів з певним, незмінним для даного вірша розташуванням у ній одного наголошеного і одного, двох або трьох ненаголошених складів. Від повторення стоп залежить розмір вірша.
Період «трьох літ» (1843-1847)
Віршові розміри. Поетичний синтаксис
Поетичний синтаксис
Алітерація – повторення однорідних приголосних задля інтонаційної виразності вірша, емоційного поглиблення його змісту.
Вигострю, виточу зброю іскристу,
Скільки достане снаги мені й хисту... (Л. Українка)
Вигострю, виточу зброю іскристу,
Скільки достане снаги мені й хисту... (Л. Українка)
Анафора (Єдинопочаток) – повторення однакових звуків, складів чи словосполучень на початку віршових рядків чи строф.
Твій погляд вернув мені спокій,
Твій погляд розвіяв печаль… (П. Савченко)
Твій погляд вернув мені спокій,
Твій погляд розвіяв печаль… (П. Савченко)
Антитеза – стилістична фігура протиставлення явищ, предметів, характерів; посилює змістове й емоційне звучання твору:
Дурний говорить, а розумний слухає.
Асонанс – повторення однакових або близьких голосних звуків у віршових чи прозових рядках, що надає творам певної виразності і милозвучності.
Вмочає сонце в сонну потязь
Золототкане полотно (М. Драй-Хмара)
Вмочає сонце в сонну потязь
Золототкане полотно (М. Драй-Хмара)
Епіфора (Єдинокінець) – повторення однакових слів чи звукових сполучень у кінці віршових рядків або строф із метою посилення виразності й музичності:
Ми Дзвіночки,
Лісові Дзвіночки,
Славим день. (П. Тичина)
Ми Дзвіночки,
Лісові Дзвіночки,
Славим день. (П. Тичина)
Інверсія – поетичний засіб, фігура: незвичайне розміщення слів у реченні з метою виділення найбільш значущого слова, слів.
Но греки, як спаливши Трою,
Зробили з неї скирту гною. (І. Котляревський)
Но греки, як спаливши Трою,
Зробили з неї скирту гною. (І. Котляревський)
Паралелізм – стилістичний прийом паралельного зображення в художній літературі (особливо в поезії) явищ природи й людського життя через їх співставлення.
Як ми кохались, як зерно в горосі,
Тепер розійшлися, як туман по лісі. (Л. Костенко)
Як ми кохались, як зерно в горосі,
Тепер розійшлися, як туман по лісі. (Л. Костенко)
Риторичні фігури – фігури мовлення, побудовані на словесних зворотах, що мають умовно-діалогічний характер. Умовність риторичних фігур не розраховує на реальну відповідь чи дію. Риторичні фігури: звертання, запитання, заперечення, оклик.
Тавтологія – це стилістична фігура, яка полягає у повторенні тих самих, спільнокореневих або близьких за значенням слів і вживається для увиразнення і організації віршування: молодий юнак, диво дивне, боліти болем.
Стопа – у силабо-тонічному віршуванні – це група складів з певним, незмінним для даного вірша розташуванням у ній одного наголошеного і одного, двох або трьох ненаголошених складів. Від повторення стоп залежить розмір вірша.
Віршові розміри
Двоскладові
Хорей – двоскладова стопа з наголосом на першому складі.
З-поза тюля білих хмар
Прозирає просинь яра,
На ріллю, на ліс, на яр
Риза впала. (П. Савченко).
З-поза тюля білих хмар
Прозирає просинь яра,
На ріллю, на ліс, на яр
Риза впала. (П. Савченко).
Ямб – двоскладова стопа, в якій наголос падає на другий склад.
Еней був парубок моторний
І хлопець хоч куди козак.
Удавсь на всеє зле й проворне,
Завзятіший од всіх бурлак. (І. Котляревський)
Еней був парубок моторний
І хлопець хоч куди козак.
Удавсь на всеє зле й проворне,
Завзятіший од всіх бурлак. (І. Котляревський)
Трискладові
Дактиль – трискладова стопа з наголосом на першому складі.
В кого заснеш ти на теплім плечі,
Хто тебе вкриє рядном уночі?
Ні, я на муки тебе не віддам,
В лісі не кину голодним вовкам. (О. Олесь).
В кого заснеш ти на теплім плечі,
Хто тебе вкриє рядном уночі?
Ні, я на муки тебе не віддам,
В лісі не кину голодним вовкам. (О. Олесь).
Амфібрахій – трискладова стопа з наголосом на другому складі.
Дивлюся на небо та й думку гадаю:
Чому я не сокіл, чому не літаю,
Чому мені, боже, ти крилець не дав?
Я б землю покинув і в небо злітав! (М. Петренко).
Дивлюся на небо та й думку гадаю:
Чому я не сокіл, чому не літаю,
Чому мені, боже, ти крилець не дав?
Я б землю покинув і в небо злітав! (М. Петренко).
Анапест – трискладова стопа з наголосом на третьому складі.
По широких степах України,
І по різних далеких кутах
Ми згинаєм робітницькі спини
І тримаєм всю працю в руках. (Г. Чупринка).
По широких степах України,
І по різних далеких кутах
Ми згинаєм робітницькі спини
І тримаєм всю працю в руках. (Г. Чупринка).
І. Котляревський. Г. Квітка-Основ’яненко. Т. Шевченко
Іван Котляревський (1769-1838)
«Енеїда» (1798, 1842)
Літературний рід: ліро-епос.
Жанр: бурлескно-травестійна поема.
Віршовий розмір: ямб.
Тема: глузливе зображення панівного класу України XVIII ст. з його паразитизмом, жорстокістю, хабарництвом, пияцтвом, соціальною й моральною нікчемністю.
Ідея: утвердження безсмертності українського народу, його ментальності, культури, мови, волелюбного духу; засудження жорстокості панів, морального звиродніння, хабарництва чиновників.
Головні герої: Еней, його батько Анхіз і мати Венера; друзі-троянці Низ та Евріал; верховний бог Зевс (Юпітер), бог-покровитель торгівлі Меркурій, бог вітрів Еол, бог моря Нептун; богиня шлюбу Юнона; цариця Дідона, пророчиця Сивілла, цариця Цирцея; цар Латин, його дружина Амата й дочка Лавінія; цар рутульців Турн.
Сюжет: подорож Енея після загибелі Трої – утручання бога вітрів Еола й бога моря Нептуна в мандрівку троянців – знайомство з Дідоною – кохання, розлука й самогубство Дідони – гостювання Енея на Сицилії в Ацеста – життя богів на Олімпі – пожежа на троянському флоті – сон Енея (батько Анхіз кличе сина навідати його в пеклі) – подорож Енея із Сивіллою в пекло – зустріч Енея з батьком у пеклі – острів злої цариці Цирцеї – земля царя Латина – перипетії з Енеєм через Лавінію, заручену з рутульським царем Турном (причина початку війни) – війна троянців із рутульцями – героїчний подвиг Низа й Евріала – двобій Енея з Турном і перемога Енея.
Про твір: поему створено на сюжетній основі поеми Вергілія.
Жанр: бурлескно-травестійна поема.
Віршовий розмір: ямб.
Тема: глузливе зображення панівного класу України XVIII ст. з його паразитизмом, жорстокістю, хабарництвом, пияцтвом, соціальною й моральною нікчемністю.
Ідея: утвердження безсмертності українського народу, його ментальності, культури, мови, волелюбного духу; засудження жорстокості панів, морального звиродніння, хабарництва чиновників.
Головні герої: Еней, його батько Анхіз і мати Венера; друзі-троянці Низ та Евріал; верховний бог Зевс (Юпітер), бог-покровитель торгівлі Меркурій, бог вітрів Еол, бог моря Нептун; богиня шлюбу Юнона; цариця Дідона, пророчиця Сивілла, цариця Цирцея; цар Латин, його дружина Амата й дочка Лавінія; цар рутульців Турн.
Сюжет: подорож Енея після загибелі Трої – утручання бога вітрів Еола й бога моря Нептуна в мандрівку троянців – знайомство з Дідоною – кохання, розлука й самогубство Дідони – гостювання Енея на Сицилії в Ацеста – життя богів на Олімпі – пожежа на троянському флоті – сон Енея (батько Анхіз кличе сина навідати його в пеклі) – подорож Енея із Сивіллою в пекло – зустріч Енея з батьком у пеклі – острів злої цариці Цирцеї – земля царя Латина – перипетії з Енеєм через Лавінію, заручену з рутульським царем Турном (причина початку війни) – війна троянців із рутульцями – героїчний подвиг Низа й Евріала – двобій Енея з Турном і перемога Енея.
Про твір: поему створено на сюжетній основі поеми Вергілія.
«Наталка Полтавка» (1819)
Літературний рід: драма.
Жанр: соціально-побутова драма (за визначенням автора – малоросійська опера).
Тема: зображення життя й побуту селян; вірність у коханні людей з народу.
Ідея: оспівування духовної величі людини з народу.
Дійові особи: вдова Горпина Терпилиха, її дочка Наталка; далекий родич Терпилихи Микола, коханий Наталки Петро; возний Тетерваковський, виборний Макогоненко.
Сюжет: І дія. Возний освідчується Наталці в коханні, вона йому відмовляє – возний просить виборного допомогти йому в «сердечному ділі» – Терпилиха докоряє Наталці за те, що вона відмовляє женихам – Наталка обіцяє дати згоду на одруження першому хлопцеві, який прийде свататись – увечері виборний прийшов до Терпилихи.
Жанр: соціально-побутова драма (за визначенням автора – малоросійська опера).
Тема: зображення життя й побуту селян; вірність у коханні людей з народу.
Ідея: оспівування духовної величі людини з народу.
Дійові особи: вдова Горпина Терпилиха, її дочка Наталка; далекий родич Терпилихи Микола, коханий Наталки Петро; возний Тетерваковський, виборний Макогоненко.
Сюжет: І дія. Возний освідчується Наталці в коханні, вона йому відмовляє – возний просить виборного допомогти йому в «сердечному ділі» – Терпилиха докоряє Наталці за те, що вона відмовляє женихам – Наталка обіцяє дати згоду на одруження першому хлопцеві, який прийде свататись – увечері виборний прийшов до Терпилихи.
II дія. Знайомство Петра з Миколою, який розказує, що возний засватав його кохану – Микола допомагає закоханим зустрітися – Петро віддає зароблені гроші Наталці – приголомшений вчинком хлопця, просить Терпилиху благословити дітей.
У тексті 22 пісні як фольклорного походження («Віють вітри, віють буйні»), так і літературного («Всякому городу – нрав і права»). М. Лисенко поклав твір на музику. Новаторство п’єси: головну героїню узято з народу й показано як ідеал молодої українки.
У тексті 22 пісні як фольклорного походження («Віють вітри, віють буйні»), так і літературного («Всякому городу – нрав і права»). М. Лисенко поклав твір на музику. Новаторство п’єси: головну героїню узято з народу й показано як ідеал молодої українки.
Григорій Квітка-Основ’яненко (Григорій Квітка) (1778-1843)
«Маруся» (1832)
Літературний рід: епос.
Жанр: повість (сентиментально-реалістична, соціально-побутова).
Присвята: Анні Квітці.
Тема: зображення життя українського селянства, праця, побут і звичаї народу.
Ідея: оспівування високих морально-етичних якостей простої людини.
Головні герої: Наум Дрот і його дружина Настя, їхня дочка Маруся; Василь (коханий Марусі), Олена (подруга Марусі).
Сюжет: розповідь про сім’ю Наума Дрота – на весіллі подруги Маруся й Василь знайомляться й закохуються з першого погляду – Василь просить у Наума руки його дочки, проте дістає відмову – на другий день Наум пояснює Василеві причину відмови (Василя заберуть у солдати) – хлопець іде на заробітки, щоб на зароблені гроші знайти собі заміну в солдати – Маруся, збираючи в лісі гриби, потрапляє під зливу, застуджується й помирає (за день до повернення Василя) – тяжко переживаючи втрату, Василь іде до Києва в монастир, а згодом помирає – батьки Марусі знаходять утіху в труді й молитвах.
Г. Квітка-Основ’яненко першим в історії української літератури утвердив оповідну манеру письма, за що Т. Шевченко назвав його «батьком української прози».
Жанр: повість (сентиментально-реалістична, соціально-побутова).
Присвята: Анні Квітці.
Тема: зображення життя українського селянства, праця, побут і звичаї народу.
Ідея: оспівування високих морально-етичних якостей простої людини.
Головні герої: Наум Дрот і його дружина Настя, їхня дочка Маруся; Василь (коханий Марусі), Олена (подруга Марусі).
Сюжет: розповідь про сім’ю Наума Дрота – на весіллі подруги Маруся й Василь знайомляться й закохуються з першого погляду – Василь просить у Наума руки його дочки, проте дістає відмову – на другий день Наум пояснює Василеві причину відмови (Василя заберуть у солдати) – хлопець іде на заробітки, щоб на зароблені гроші знайти собі заміну в солдати – Маруся, збираючи в лісі гриби, потрапляє під зливу, застуджується й помирає (за день до повернення Василя) – тяжко переживаючи втрату, Василь іде до Києва в монастир, а згодом помирає – батьки Марусі знаходять утіху в труді й молитвах.
Г. Квітка-Основ’яненко першим в історії української літератури утвердив оповідну манеру письма, за що Т. Шевченко назвав його «батьком української прози».
Тарас Шевченко (1814-1861)
Рання творчість (1838-1843)
«До Основ’яненка» (1839)
Літературний рід: лірика.
Жанр: послання.
Вид лірики: громадянська.
Провідні мотиви: захоплення героїчним минулим України; роль уроків історії для вирішення проблем сучасності; віра в безсмертя рідного народу.
Жанр: послання.
Вид лірики: громадянська.
Провідні мотиви: захоплення героїчним минулим України; роль уроків історії для вирішення проблем сучасності; віра в безсмертя рідного народу.
«Гайдамаки» (1841)
Літературний рід: ліро-епос.
Жанр: поема (революційно-романтична, історико-героїчна, соціальна; перший український історичний роман у віршах).
Присвята: Василю Григоровичу.
Тема: боротьба українського народу проти польсько-шляхетського панування в Україні, змалювання широкої картини народного повстання 1768 р. під назвою Коліївщина на чолі з Максимом Залізняком та Іваном Ґонтою.
Ідея: необхідність перегорнути трагічну сторінку історії, по-сучасному оцінити минуле; заклик до єднання слов’янських народів; усвідомлення того, що здобуття незалежності – ідеал історичного розвитку нації; осмислення можливостей вирішення конфліктів між народами-сусідами, історичного примирення народів; складність історичної долі українського народу, невідворотність його боротьби за визволення.
Композиція і сюжет: Вступ, «Інтродукція», «Галайда», «Конфедерати», «Титар», «Свято в Чигирині», «Треті півні», «Червоний бенкет», «Гупалівщина», «Бенкет у Лисянці», «Лебедин», «Ґонта в Умані», Епілог.
Жанр: поема (революційно-романтична, історико-героїчна, соціальна; перший український історичний роман у віршах).
Присвята: Василю Григоровичу.
Тема: боротьба українського народу проти польсько-шляхетського панування в Україні, змалювання широкої картини народного повстання 1768 р. під назвою Коліївщина на чолі з Максимом Залізняком та Іваном Ґонтою.
Ідея: необхідність перегорнути трагічну сторінку історії, по-сучасному оцінити минуле; заклик до єднання слов’янських народів; усвідомлення того, що здобуття незалежності – ідеал історичного розвитку нації; осмислення можливостей вирішення конфліктів між народами-сусідами, історичного примирення народів; складність історичної долі українського народу, невідворотність його боротьби за визволення.
Композиція і сюжет: Вступ, «Інтродукція», «Галайда», «Конфедерати», «Титар», «Свято в Чигирині», «Треті півні», «Червоний бенкет», «Гупалівщина», «Бенкет у Лисянці», «Лебедин», «Ґонта в Умані», Епілог.
«Катерина» (1839)
Літературний рід: ліро-епос.
Жанр: соціально-побутова поема.
Присвята: Василю Жуковському.
Провідний мотив: зображення трагічної долі жінки-покритки й дитини-безбатченка в кріпосному суспільстві.
Головні герої: Катерина, її батько й мати, син Івась, москаль Іван.
Сюжет: кохання Катрі з офіцером – від’їзд москаля – народження нешлюбного сина – вигнання батьками дочки з дому – поневіряння Катрі на чужині – зустріч із москалем Іваном – самогубство героїні (в епілозі – сцена зустрічі Івася-підлітка з батьком).
Жанр: соціально-побутова поема.
Присвята: Василю Жуковському.
Провідний мотив: зображення трагічної долі жінки-покритки й дитини-безбатченка в кріпосному суспільстві.
Головні герої: Катерина, її батько й мати, син Івась, москаль Іван.
Сюжет: кохання Катрі з офіцером – від’їзд москаля – народження нешлюбного сина – вигнання батьками дочки з дому – поневіряння Катрі на чужині – зустріч із москалем Іваном – самогубство героїні (в епілозі – сцена зустрічі Івася-підлітка з батьком).
Період «трьох літ» (1843-1847)
«Кавказ» (1845)
Літературний рід: ліро-епос.
Жанр: сатирична поема з елементами лірики та героїки. Іван Франко так писав про поему: «...це огниста інвектива проти темного царства...».
Присвята: Якову де Бальмену.
Тема: зображення загарбницької політики російського самодержавства, реакційної ролі церкви й прогнилої дворянської моралі.
Ідея: заклик до об’єднання зусиль народів для боротьби проти спільного ворога – російського царату (співчуття поневоленим, схвалення патріотичної, мужньої боротьби горців, утвердження безсмертя народу).
Про твір: Прометей – символ нескореного духу народу. Орел – символ влади.
Жанр: сатирична поема з елементами лірики та героїки. Іван Франко так писав про поему: «...це огниста інвектива проти темного царства...».
Присвята: Якову де Бальмену.
Тема: зображення загарбницької політики російського самодержавства, реакційної ролі церкви й прогнилої дворянської моралі.
Ідея: заклик до об’єднання зусиль народів для боротьби проти спільного ворога – російського царату (співчуття поневоленим, схвалення патріотичної, мужньої боротьби горців, утвердження безсмертя народу).
Про твір: Прометей – символ нескореного духу народу. Орел – символ влади.
«Сон» («У всякого своя доля...») (1844)
Літературний рід: ліро-епос.
Жанр: сатирична поема (політична сатира).
Провідний мотив: зображення справжньої суті російського імперського режиму.
Ідея: засудження самодержавства й кріпосництва в Російській імперії, вірнопідданства й аморальності земляків-перевертнів.
Сюжет: картини-описи України, Сибіру, Петербурга.
Жанр: сатирична поема (політична сатира).
Провідний мотив: зображення справжньої суті російського імперського режиму.
Ідея: засудження самодержавства й кріпосництва в Російській імперії, вірнопідданства й аморальності земляків-перевертнів.
Сюжет: картини-описи України, Сибіру, Петербурга.
«І мертвим, і живим, і ненарожденним...» (1845)
Літературний рід: ліро-епос.
Жанр: послання.
Вид лірики: патріотична (громадянська).
Провідні мотиви: критика української еліти, яка зневажає український народ, і заклик до соціального примирення заради відродження нації.
Жанр: послання.
Вид лірики: патріотична (громадянська).
Провідні мотиви: критика української еліти, яка зневажає український народ, і заклик до соціального примирення заради відродження нації.
«Заповіт» (1845)
Літературний рід: лірика.
Жанр: ліричний вірш.
Вид лірики: громадянська.
Провідний мотив: заклик до повалення експлуататорського ладу й розбудови нового вільного суспільства.
Віршовий розмір: хорей.
Жанр: ліричний вірш.
Вид лірики: громадянська.
Провідний мотив: заклик до повалення експлуататорського ладу й розбудови нового вільного суспільства.
Віршовий розмір: хорей.
Період заслання (1847-1857)
«Мені однаково...» (Із циклу «В казематі») (1847)
Літературний рід: лірика.
Жанр: ліричний вірш (медитація).
Вид лірики: громадянська (медитативна).
Провідний мотив: патріотичні почуття відповідальності за батьківщину.
Іван Нечуй-Левицький (Іван Левицький) (1838-1918)
Жанр: ліричний вірш (медитація).
Вид лірики: громадянська (медитативна).
Провідний мотив: патріотичні почуття відповідальності за батьківщину.
П. Куліш. М. Вовчок. І. Нечуй-Левицький
Пантелеймон Куліш (1819-1897)
«Чорна рада» (1857)
Літературний рід: епос.
Жанр: перший історичний роман в українській літературі (роман-хроніка; історико-пригодницький роман).
Тема: зображення історичних подій у Ніжині 1663 р. – доби Руїни.
Ідея: утвердження думки про необхідність національної злагоди українців, про те, що провідною силою для розумної організації українського суспільства є його національна еліта (культурна, освічена, здатна до мудрого державотворення).
Головні герої: наказний гетьман Лівобережжя, переяславський полковник Яким Сомко, правобережний гетьман Павло Тетеря, ніжинський полковник Васюта Золотаренко, кошовий гетьман Запорозької Січі Іван Брюховецький, московський князь Гагін, запорозький козак, курінний отаман Кирило Тур; полковник і панотець Шрам (справжнє прізвище Чепурний), його син Петро Шраменко; колишній козак, господар хутора Хмарище Михайло Черевань, його дружина Меланія і дочка Леся; Божий Чоловік.
Сюжет: приїзд батька й сина Шрамів на хутір Хмарище до Череваня, знайомство Петра Шрама з родиною Череванів, спілкування з Божим Чоловіком – бажання Шрама заручити Петра й Лесю – Шрами й Черевані в Києві, розмова з незадоволеними міщанами – знайомство Лесі з Кирилом Туром – зустріч Череваня й Шрама з Якимом Сомком у Києво-Печерській лаврі – вечеря Сомка, Шрама, Череваня, Тура й Лесі в Києві, натяк Тура на викрадення Лесі – нічне викрадення Лесі, двобій Кирила Тура з Петром Шраменком – гостини Шрама на хуторі в Гвинтовки, недалеко від Ніжина – зустріч Петра Шраменка з Кирилом Туром, сніданок у нього вдома – покарання біля стовпа Кирила Тура в урочищі Романовський Кут, повернення Кирила й Петра додому – перипетії в Ніжині – Чорна рада в Ніжині – обурення обдуреної черні, розчарування її в Брюховецькому – пропозиція Тура порятувати ціною свого життя Сомка (у в’язниці) й відмова останнього – засудження Тетерею на смерть старого Шрама («як бунтівника») – одруження Петра ІІІраменка й Лесі.
Композиція: роман складається з 18 частин, у ньому наявні дві сюжетні лінії: головна – політична (вибори гетьмана) і другорядна (любовна). Оригінальним композиційним прийомом у творі є образ дороги.
Жанр: перший історичний роман в українській літературі (роман-хроніка; історико-пригодницький роман).
Тема: зображення історичних подій у Ніжині 1663 р. – доби Руїни.
Ідея: утвердження думки про необхідність національної злагоди українців, про те, що провідною силою для розумної організації українського суспільства є його національна еліта (культурна, освічена, здатна до мудрого державотворення).
Головні герої: наказний гетьман Лівобережжя, переяславський полковник Яким Сомко, правобережний гетьман Павло Тетеря, ніжинський полковник Васюта Золотаренко, кошовий гетьман Запорозької Січі Іван Брюховецький, московський князь Гагін, запорозький козак, курінний отаман Кирило Тур; полковник і панотець Шрам (справжнє прізвище Чепурний), його син Петро Шраменко; колишній козак, господар хутора Хмарище Михайло Черевань, його дружина Меланія і дочка Леся; Божий Чоловік.
Сюжет: приїзд батька й сина Шрамів на хутір Хмарище до Череваня, знайомство Петра Шрама з родиною Череванів, спілкування з Божим Чоловіком – бажання Шрама заручити Петра й Лесю – Шрами й Черевані в Києві, розмова з незадоволеними міщанами – знайомство Лесі з Кирилом Туром – зустріч Череваня й Шрама з Якимом Сомком у Києво-Печерській лаврі – вечеря Сомка, Шрама, Череваня, Тура й Лесі в Києві, натяк Тура на викрадення Лесі – нічне викрадення Лесі, двобій Кирила Тура з Петром Шраменком – гостини Шрама на хуторі в Гвинтовки, недалеко від Ніжина – зустріч Петра Шраменка з Кирилом Туром, сніданок у нього вдома – покарання біля стовпа Кирила Тура в урочищі Романовський Кут, повернення Кирила й Петра додому – перипетії в Ніжині – Чорна рада в Ніжині – обурення обдуреної черні, розчарування її в Брюховецькому – пропозиція Тура порятувати ціною свого життя Сомка (у в’язниці) й відмова останнього – засудження Тетерею на смерть старого Шрама («як бунтівника») – одруження Петра ІІІраменка й Лесі.
Композиція: роман складається з 18 частин, у ньому наявні дві сюжетні лінії: головна – політична (вибори гетьмана) і другорядна (любовна). Оригінальним композиційним прийомом у творі є образ дороги.
Марко Вовчок (Марія Вілінська) (1833-1907)
«Максим Гримач» (1857)
Літературний рід: епос.
Жанр: родинно-побутове (баладне) оповідання.
Тема: зображення життя вільних селян у закріпаченій Україні середини XIX ст.
Ідея: возвеличення почуття кохання (Катрі до Семена) та засудження соціальної нерівності; обстоювання не спотвореного майновими розрахунками родинного щастя.
Головні герої: заможний козак Максим Гримач, Катря – старша дочка, Тетяна – молодша; Семен, кріпак, коханий Катрі.
Композиція: експозиція (І ч.), зав’язка (II ч.), розвиток дії (III ч.), кульмінація (IV ч.), розв’язка (V ч.).
Сюжет: заможний господар Максим Гримач (удівець) виховує своїх доньок: старшу Катрю й молодшу Тетяну – Катря зустрічається з кріпаком Семеном таємно від батька, адже той дасть згоду на одруження лише з вільним чоловіком – під час бурі Семен загинув – Катря з горя втопилася в річці – старий Гримач у розпачі 5 років не виходить з двору, звеселило його тільки одруження молодшої доньки із сотником.
Жанр: родинно-побутове (баладне) оповідання.
Тема: зображення життя вільних селян у закріпаченій Україні середини XIX ст.
Ідея: возвеличення почуття кохання (Катрі до Семена) та засудження соціальної нерівності; обстоювання не спотвореного майновими розрахунками родинного щастя.
Головні герої: заможний козак Максим Гримач, Катря – старша дочка, Тетяна – молодша; Семен, кріпак, коханий Катрі.
Композиція: експозиція (І ч.), зав’язка (II ч.), розвиток дії (III ч.), кульмінація (IV ч.), розв’язка (V ч.).
Сюжет: заможний господар Максим Гримач (удівець) виховує своїх доньок: старшу Катрю й молодшу Тетяну – Катря зустрічається з кріпаком Семеном таємно від батька, адже той дасть згоду на одруження лише з вільним чоловіком – під час бурі Семен загинув – Катря з горя втопилася в річці – старий Гримач у розпачі 5 років не виходить з двору, звеселило його тільки одруження молодшої доньки із сотником.
Іван Нечуй-Левицький (Іван Левицький) (1838-1918)
«Кайдашева сім’я» (1879)
Літературний рід: епос.
Жанр: соціально-побутова повість.
Тема: зображення життя українського села в пореформену добу (друга половина XIX ст.) з усіма його складнощами й суперечностями на прикладі однієї родини.
Ідея: засудження індивідуалізму егоїстичних натур і норм народної моралі, що є головними причинами духовної роз’єднаності в родині.
Головні герої: Маруся й Омелько Кайдаші, їхні сини Карпо (старший) і Лаврін (молодший), Мотря (дружина Карпа), Мелашка (дружина Лавріна); баба Палажка.
Композиція: повість складається з 9 частин, сюжет у яких розгортається за принципом нагнітання епізодів і сцен. Саме діалоги «рухають» сюжет твору, у них розкриваються характери героїв.
Сюжет: розмова братів Карпа й Лавріна про майбутнє одруження, роздратування батька через неробство синів (експозиція) – сватання й одруження Карпа (зав’язка) – поступове назрівання конфлікту між свекрухою і невісткою, сварки між членами родини, одруження Лавріна, наростання сімейних конфліктів, Мелашка на прощі в Києві, повернення Мелашки в Семигори, смерть Кайдаша через пияцтво (розвиток дії) – сварки через мотовило, яйця, курку, кухоль, півня, кабана і грушу (кульмінаційні моменти впродовж викладеного попереду розвитку дії) – усихання груші (розв’язка).
Про твір: У повісті майже немає сцен, у яких би лунав сміх. «Кайдашева сім’я» населена дуже серйозними людьми. Їм не до сміху, оскільки всі вони – учасники великої родинно-побутової війни, якій не видно кінця. І. Франко назвав І. Нечуя-Левицького «всеобіймаючим оком України».
Літературний рід: епос.
Жанр: соціально-психологічний роман («роман з народного життя»).
Тема: зображення майже столітньої історії села Піски і, зокрема, долі правдошукача-бунтаря, «пропащої сили» Чіпки Варениченка. Деградація сильної особистості.
Ідея: заперечення боротьби з несправедливістю через злочин, пролиття крові.
Історія написання: нарис «Подоріжжя од Полтави до Гадячого» (на основі історії про розбишаку Василя Гнидку) → повість «Чіпка» → (до написання долучається брат Іван Білик) повість «Пропаща сила» → роман «Хіба ревуть воли, як ясла повні?».
Головні герої: Чіпка Варениченко, його мати Мотря Жуківна, батько Іван Вареник (Притика, Остап Хрущ, Хрущов), баба Оришка; друг Чіпки з дитинства Грицько Чупруненко, його дружина Христя; друзі Чіпки: Матня, Лушня й Пацюк; москаль Максим Ґудзь, його дружина Явдоха, дочка Галя (дружина Чіпки); пани Польські, дід Улас тощо.
Композиція: 4 частини; 30 розділів (академік О. Білецький назвав твір «будинком з багатьма прибудовами і надбудовами» через його композиційну складність).
Сюжет:
Частина перша
I. Польова царівна: зустріч Чіпки з Галею.
II. Двужон: історія Вареника – Притики – Хруща – Хрущова.
III. Дитячі літа: важке дитинство Чіпки.
IV. Жив-жив! Чіпка в наймах, потім підпасич із Грицьком у діда Уласа.
V. Тайна-невтайна: Чіпка-вівчар, смерть баби Оришки, розкриття таємниці про батька.
VI. Дознався: знайомство з Галею.
VII. Хазяїн: зростання Грицька як доброго господаря.
Частина друга
VIII. Січовик: історія села Піски (перехід козаків у хлібороби; історія родини Мирона Ґудзя).
IX. Піски в неволі: приїзд генерала Польського до Пісок; реєстрація селян; шинкарювання Лейби; смерть Мирона Ґудзя в 99-річному віці.
X. Пани Польські: приїзд у Піски пані генеральші, вечірки, одруження її дочок; «котяче царство» генеральші, доведення до смерті генеральші красивою й веселою дівкою Уляною; приїзд старшого панича – поручика Василя Семеновича, пізніше – молодшого панича Степана; розростання роду панів Польських.
XI. Махамед: дитинство й молодість Максима Ґудзя, смерть його батьків.
XII. У москалях: служба Максима-москаля.
XIII. Максим – старшим: отримання Максимом звання фельдфебеля, одруження з Явдохою; отримання «чистої» й повернення в Піски.
Частина третя
XIV. Нема землі: звістка про те, що якийсь Луценко – справжній хазяїн Чіпчиної землі; Чіпка в Пороха.
XV. З легкої руки: Чіпка в суді, спілкування із секретарем Чижиком, який просить хабара 50 рублів, щоб «поправити діло»; пиятика Чіпки в Пороха; повернення додому.
XVI. Товариство: знайомство й дружба Чіпки з Матнею, Лушнею й Пацюком; пияцтво; Мотря в приймах у сусідки; Чіпка пропиває нажите, крім снопів пшениці.
XVII. Сповідь і покута: сповідь Чіпки в Грицька Чупруненка й Христі; дарування снопів Грицькові; докори Матні, Лушні й Пацюка.
XVIII. Перший ступінь: розробка Матнею, Лушнею й Пацюком плану пограбування хліба в пана; угода з Гершком щодо продажу вкраденого.
XIX. Слизька дорога: убивство Чіпкою сторожа; Чіпка зі своїм товариством у чорній; хвилювання Христі за Чіпку; Чіпка і його товариші на волі.
XX. На волі: звільнення від кріпацтва піщан і звістка про відпрацювання панові ще два роки; обурення селян через їхню «дармову» дворічну працю на пана; звинувачення паном селян у «бунті»; приглушення селянського бунту становим.
XXI. Сон у руку: сон Чіпки про вбивство сторожа; докори сумління Чіпки.
XXII. Наука не йде до бука: повернення Мотрі додому; щоденна праця Чіпки по господарству; дружба Чіпки з Грицьком; чутки в Пісках про крадіжки.
Частина четверта
XXIII. Невзначай свої: нічні збіговиська Чіпки з його товариством у Максима Ґудзя.
XXIV. Розбишацька дочка: розмова Чіпки з Галею, з якої він дізнається про те, що Максим Ґудзь віддає Галю за москаля Сидора.
XXV. Козак – не без щастя, дівка – не без долі: Чіпка вмовляє Сидора за гроші відмовитися від Галі, виставляє могорич і домовляється з Грицьком про сватання Галі.
XXVI. На своїм добрі: сватання Галі, оглядини в Чіпки; вінчання й бучне весілля; переїзд Галі до Чіпки; радісне життя молодих; дружба Чіпчиної й Грицькової родин; зведення Чіпкою нового будинку; новий промисел Чіпки (перепродування полотна).
XXVII. Новий вік: нове пореформене життя; піщани поважають Чіпку як господаря; вибори Чіпки в земство.
XXVIII. Старе – та поновлене: обрання Чіпки в управу; компромат на Чіпку за колишні злодіяння (нерозкрита справа про вбивство сторожа); відсторонення Чіпки губернатором від управи «по неблагонадёжности»; гнів Чіпки; смерть Максима Ґудзя.
XXIX. Лихо не мовчить: Явдоха Ґудзь, продавши свій хутір, переїздить після смерті чоловіка до Чіпки; сварки Явдохи з матір’ю Чіпки; повернення Чіпки «до старого» (пияцтво з товариством Лушні, Матні й Пацюка); смерть Явдохи.
XXX. Так оце та правда! Чіпка і його товариство вирізає Хоменкову родину («вісім безневинних душ»); самогубство Галі; повідомлення Мотрі про скоєний сином злочин у волость; арешт Чіпки; конвой Чіпки до Сибіру через Піски.
Про твір: Крізь призму історії села Піски показано столітню українську історію.
Літературний рід: драма.
Жанр: трагікомедія.
Тема: дворянство як міф про краще життя.
Ідея: викриття бюрократизму й судової системи, заснованої на хабарництві; засудження підміни особистісних цінностей становою належністю.
Дійові особи: заможний хлібороб Мартин Боруля, його дружина Палажка, син Степан, дочка Марися; багатий шляхтич Гервасій Гуляницький, його син Микола; реєстратор з ратуші Націєвський; повірений Трандалєв, Омелько й Трохим – наймити Борулі.
Сюжет: Мартин подає позов на Красовського, цю справу веде Трандалєв, що одночасно працює і на Красовського. Боруля домагається документально підтвердити втрачене дворянство. Мартин просить Степана, щоб він привіз із міста чиновника Націєвського, щоб видати за нього Марисю. Багатий шляхтич Гервасій Гуляницький приходить до Борулі, щоб засватати Марисю для його сина Миколи (Марися й Микола давно закохані). Боруля відмовляє. З міста приїхав Націєвський, але, підслухавши розмову Мартина з Палажкою, тікає із заручин. Боруля наздоганяє Націєвського і лупцює. Степан стає безробітним, повертається додому. Після випадку з Націєвським і листа від Красовського про виселення Борулі з орендованої землі, Мартин занедужав. Із Сенату надійшла відмова (помилка в прізвищі). Мартин палить папку з паперам і благословляє Миколу й Марисю до шлюбу.
Про автора: корифей українського театру.
Літературний рід: ліро-епос.
Жанр: філософська поема.
Тема: зображення «смерті Мойсея як пророка, не признаного своїм народом» - так визначає тему сам автор.
Ідея: заклик вірити у свій народ, у своє майбутнє, позбутися рабської психології й будувати нове життя.
Головні герої: ліричний герой, Мойсей, князь конюхів Єгошуа; Єгова (Бог); єврейський народ; супротивники Мойсея – Датан і Авірон; демон пустелі Азазель.
Композиція: поема складається з прологу і 20 пісень.
Сюжет: Пролог: «Народе мій, замучений, розбитий, Мов паралітик той на роздорожжу». 20 пісень: 40 років єврейський народ, який вийшов з єгипетської неволі, шукав землю обітовану, але за лічені дні до досягнення бажаного краю зневіряється – у високу мрію вірить лише Мойсей – Датан і Авірон пропонують закидати Мойсея камінням – Мойсей виходить майдан, стає на камінь і виголошує промову – Мойсей застерігає народ від Божого гніву, розповідає притчу про дерева, розтлумачує її зміст – Авірон насміхається, бо не вірить у Єгову, пропонує євреям поклонятись іншим богам – Датан звинувачує Мойсея і закликає народ закидати пророка камінням, проте ніхто не наважився зробити це – юрба виганяє з табору Мойсея, пророк підкоряється, прощається з народом і йде у степ – Мойсей звертається до Бога, але у відповідь чує голос злого духа пустелі Азазеля, котрий намагається довести йому марність справи, якій пророк присвятив життя – демон розказує міф про Оріона – Мойсей упадає в розпач, і на якусь мить його охоплюють сумніви – у цей час з’являється Єгова й пояснює Мойсею, для чого він вивів синів Ізраїлю з Єгипту – оскільки Мойсей «на момент» засумнівався, йому призначено, уже побачивши обіцяний край, не ступити до нього і вмерти перед самим порогом своєї мети – вихор у степу, раптом з’являється князь конюхів Єгошуа й закликає євреїв до походу, Авірона поб’ють камінням, Датана повісять
Віршовий розмір: анапест (пролог написано ямбом).
Літературний рід: лірика.
Вид лірики: громадянська.
Жанр: гімн (ліричний вірш).
Провідний мотив: боротьба народу за світле майбутнє, несхитна віра в перемогу.
Віршовий розмір: хорей.
Тип римування: суміжне.
Літературний рід: лірика.
Вид лірики: інтимна.
Жанр: ліричний вірш.
Провідний мотив: монолог про нерозділене кохання.
Віршовий розмір: ямб.
Жанр: соціально-побутова повість.
Тема: зображення життя українського села в пореформену добу (друга половина XIX ст.) з усіма його складнощами й суперечностями на прикладі однієї родини.
Ідея: засудження індивідуалізму егоїстичних натур і норм народної моралі, що є головними причинами духовної роз’єднаності в родині.
Головні герої: Маруся й Омелько Кайдаші, їхні сини Карпо (старший) і Лаврін (молодший), Мотря (дружина Карпа), Мелашка (дружина Лавріна); баба Палажка.
Композиція: повість складається з 9 частин, сюжет у яких розгортається за принципом нагнітання епізодів і сцен. Саме діалоги «рухають» сюжет твору, у них розкриваються характери героїв.
Сюжет: розмова братів Карпа й Лавріна про майбутнє одруження, роздратування батька через неробство синів (експозиція) – сватання й одруження Карпа (зав’язка) – поступове назрівання конфлікту між свекрухою і невісткою, сварки між членами родини, одруження Лавріна, наростання сімейних конфліктів, Мелашка на прощі в Києві, повернення Мелашки в Семигори, смерть Кайдаша через пияцтво (розвиток дії) – сварки через мотовило, яйця, курку, кухоль, півня, кабана і грушу (кульмінаційні моменти впродовж викладеного попереду розвитку дії) – усихання груші (розв’язка).
Про твір: У повісті майже немає сцен, у яких би лунав сміх. «Кайдашева сім’я» населена дуже серйозними людьми. Їм не до сміху, оскільки всі вони – учасники великої родинно-побутової війни, якій не видно кінця. І. Франко назвав І. Нечуя-Левицького «всеобіймаючим оком України».
П. Мирний. І. Карпенко-Карий. І.Франко
Панас Мирний (Панас Рудченко) (1849-1920)
«Хіба ревуть воли, як ясла повні?» (1875)
Літературний рід: епос.
Жанр: соціально-психологічний роман («роман з народного життя»).
Тема: зображення майже столітньої історії села Піски і, зокрема, долі правдошукача-бунтаря, «пропащої сили» Чіпки Варениченка. Деградація сильної особистості.
Ідея: заперечення боротьби з несправедливістю через злочин, пролиття крові.
Історія написання: нарис «Подоріжжя од Полтави до Гадячого» (на основі історії про розбишаку Василя Гнидку) → повість «Чіпка» → (до написання долучається брат Іван Білик) повість «Пропаща сила» → роман «Хіба ревуть воли, як ясла повні?».
Головні герої: Чіпка Варениченко, його мати Мотря Жуківна, батько Іван Вареник (Притика, Остап Хрущ, Хрущов), баба Оришка; друг Чіпки з дитинства Грицько Чупруненко, його дружина Христя; друзі Чіпки: Матня, Лушня й Пацюк; москаль Максим Ґудзь, його дружина Явдоха, дочка Галя (дружина Чіпки); пани Польські, дід Улас тощо.
Композиція: 4 частини; 30 розділів (академік О. Білецький назвав твір «будинком з багатьма прибудовами і надбудовами» через його композиційну складність).
Сюжет:
Частина перша
I. Польова царівна: зустріч Чіпки з Галею.
II. Двужон: історія Вареника – Притики – Хруща – Хрущова.
III. Дитячі літа: важке дитинство Чіпки.
IV. Жив-жив! Чіпка в наймах, потім підпасич із Грицьком у діда Уласа.
V. Тайна-невтайна: Чіпка-вівчар, смерть баби Оришки, розкриття таємниці про батька.
VI. Дознався: знайомство з Галею.
VII. Хазяїн: зростання Грицька як доброго господаря.
Частина друга
VIII. Січовик: історія села Піски (перехід козаків у хлібороби; історія родини Мирона Ґудзя).
IX. Піски в неволі: приїзд генерала Польського до Пісок; реєстрація селян; шинкарювання Лейби; смерть Мирона Ґудзя в 99-річному віці.
X. Пани Польські: приїзд у Піски пані генеральші, вечірки, одруження її дочок; «котяче царство» генеральші, доведення до смерті генеральші красивою й веселою дівкою Уляною; приїзд старшого панича – поручика Василя Семеновича, пізніше – молодшого панича Степана; розростання роду панів Польських.
XI. Махамед: дитинство й молодість Максима Ґудзя, смерть його батьків.
XII. У москалях: служба Максима-москаля.
XIII. Максим – старшим: отримання Максимом звання фельдфебеля, одруження з Явдохою; отримання «чистої» й повернення в Піски.
Частина третя
XIV. Нема землі: звістка про те, що якийсь Луценко – справжній хазяїн Чіпчиної землі; Чіпка в Пороха.
XV. З легкої руки: Чіпка в суді, спілкування із секретарем Чижиком, який просить хабара 50 рублів, щоб «поправити діло»; пиятика Чіпки в Пороха; повернення додому.
XVI. Товариство: знайомство й дружба Чіпки з Матнею, Лушнею й Пацюком; пияцтво; Мотря в приймах у сусідки; Чіпка пропиває нажите, крім снопів пшениці.
XVII. Сповідь і покута: сповідь Чіпки в Грицька Чупруненка й Христі; дарування снопів Грицькові; докори Матні, Лушні й Пацюка.
XVIII. Перший ступінь: розробка Матнею, Лушнею й Пацюком плану пограбування хліба в пана; угода з Гершком щодо продажу вкраденого.
XIX. Слизька дорога: убивство Чіпкою сторожа; Чіпка зі своїм товариством у чорній; хвилювання Христі за Чіпку; Чіпка і його товариші на волі.
XX. На волі: звільнення від кріпацтва піщан і звістка про відпрацювання панові ще два роки; обурення селян через їхню «дармову» дворічну працю на пана; звинувачення паном селян у «бунті»; приглушення селянського бунту становим.
XXI. Сон у руку: сон Чіпки про вбивство сторожа; докори сумління Чіпки.
XXII. Наука не йде до бука: повернення Мотрі додому; щоденна праця Чіпки по господарству; дружба Чіпки з Грицьком; чутки в Пісках про крадіжки.
Частина четверта
XXIII. Невзначай свої: нічні збіговиська Чіпки з його товариством у Максима Ґудзя.
XXIV. Розбишацька дочка: розмова Чіпки з Галею, з якої він дізнається про те, що Максим Ґудзь віддає Галю за москаля Сидора.
XXV. Козак – не без щастя, дівка – не без долі: Чіпка вмовляє Сидора за гроші відмовитися від Галі, виставляє могорич і домовляється з Грицьком про сватання Галі.
XXVI. На своїм добрі: сватання Галі, оглядини в Чіпки; вінчання й бучне весілля; переїзд Галі до Чіпки; радісне життя молодих; дружба Чіпчиної й Грицькової родин; зведення Чіпкою нового будинку; новий промисел Чіпки (перепродування полотна).
XXVII. Новий вік: нове пореформене життя; піщани поважають Чіпку як господаря; вибори Чіпки в земство.
XXVIII. Старе – та поновлене: обрання Чіпки в управу; компромат на Чіпку за колишні злодіяння (нерозкрита справа про вбивство сторожа); відсторонення Чіпки губернатором від управи «по неблагонадёжности»; гнів Чіпки; смерть Максима Ґудзя.
XXIX. Лихо не мовчить: Явдоха Ґудзь, продавши свій хутір, переїздить після смерті чоловіка до Чіпки; сварки Явдохи з матір’ю Чіпки; повернення Чіпки «до старого» (пияцтво з товариством Лушні, Матні й Пацюка); смерть Явдохи.
XXX. Так оце та правда! Чіпка і його товариство вирізає Хоменкову родину («вісім безневинних душ»); самогубство Галі; повідомлення Мотрі про скоєний сином злочин у волость; арешт Чіпки; конвой Чіпки до Сибіру через Піски.
Про твір: Крізь призму історії села Піски показано столітню українську історію.
Іван Карпенко-Карий (Іван Тобілевич) (1845 -1907)
«Мартин Боруля» (1886)
Літературний рід: драма.
Жанр: трагікомедія.
Тема: дворянство як міф про краще життя.
Ідея: викриття бюрократизму й судової системи, заснованої на хабарництві; засудження підміни особистісних цінностей становою належністю.
Дійові особи: заможний хлібороб Мартин Боруля, його дружина Палажка, син Степан, дочка Марися; багатий шляхтич Гервасій Гуляницький, його син Микола; реєстратор з ратуші Націєвський; повірений Трандалєв, Омелько й Трохим – наймити Борулі.
Сюжет: Мартин подає позов на Красовського, цю справу веде Трандалєв, що одночасно працює і на Красовського. Боруля домагається документально підтвердити втрачене дворянство. Мартин просить Степана, щоб він привіз із міста чиновника Націєвського, щоб видати за нього Марисю. Багатий шляхтич Гервасій Гуляницький приходить до Борулі, щоб засватати Марисю для його сина Миколи (Марися й Микола давно закохані). Боруля відмовляє. З міста приїхав Націєвський, але, підслухавши розмову Мартина з Палажкою, тікає із заручин. Боруля наздоганяє Націєвського і лупцює. Степан стає безробітним, повертається додому. Після випадку з Націєвським і листа від Красовського про виселення Борулі з орендованої землі, Мартин занедужав. Із Сенату надійшла відмова (помилка в прізвищі). Мартин палить папку з паперам і благословляє Миколу й Марисю до шлюбу.
Про автора: корифей українського театру.
Іван Франко (1856-1916)
«Мойсей» (1905)
Літературний рід: ліро-епос.
Жанр: філософська поема.
Тема: зображення «смерті Мойсея як пророка, не признаного своїм народом» - так визначає тему сам автор.
Ідея: заклик вірити у свій народ, у своє майбутнє, позбутися рабської психології й будувати нове життя.
Головні герої: ліричний герой, Мойсей, князь конюхів Єгошуа; Єгова (Бог); єврейський народ; супротивники Мойсея – Датан і Авірон; демон пустелі Азазель.
Композиція: поема складається з прологу і 20 пісень.
Сюжет: Пролог: «Народе мій, замучений, розбитий, Мов паралітик той на роздорожжу». 20 пісень: 40 років єврейський народ, який вийшов з єгипетської неволі, шукав землю обітовану, але за лічені дні до досягнення бажаного краю зневіряється – у високу мрію вірить лише Мойсей – Датан і Авірон пропонують закидати Мойсея камінням – Мойсей виходить майдан, стає на камінь і виголошує промову – Мойсей застерігає народ від Божого гніву, розповідає притчу про дерева, розтлумачує її зміст – Авірон насміхається, бо не вірить у Єгову, пропонує євреям поклонятись іншим богам – Датан звинувачує Мойсея і закликає народ закидати пророка камінням, проте ніхто не наважився зробити це – юрба виганяє з табору Мойсея, пророк підкоряється, прощається з народом і йде у степ – Мойсей звертається до Бога, але у відповідь чує голос злого духа пустелі Азазеля, котрий намагається довести йому марність справи, якій пророк присвятив життя – демон розказує міф про Оріона – Мойсей упадає в розпач, і на якусь мить його охоплюють сумніви – у цей час з’являється Єгова й пояснює Мойсею, для чого він вивів синів Ізраїлю з Єгипту – оскільки Мойсей «на момент» засумнівався, йому призначено, уже побачивши обіцяний край, не ступити до нього і вмерти перед самим порогом своєї мети – вихор у степу, раптом з’являється князь конюхів Єгошуа й закликає євреїв до походу, Авірона поб’ють камінням, Датана повісять
Віршовий розмір: анапест (пролог написано ямбом).
Про автора: Каменяр.
«Гімн» (1880)
(Із збірки «З вершин і низин»)
(Із збірки «З вершин і низин»)
Літературний рід: лірика.
Вид лірики: громадянська.
Жанр: гімн (ліричний вірш).
Провідний мотив: боротьба народу за світле майбутнє, несхитна віра в перемогу.
Віршовий розмір: хорей.
Тип римування: суміжне.
«Чого являєшся мені у сні?..» (1896)
(Із збірки «Зів’яле листя»)
(Із збірки «Зів’яле листя»)
Літературний рід: лірика.
Вид лірики: інтимна.
Жанр: ліричний вірш.
Провідний мотив: монолог про нерозділене кохання.
Віршовий розмір: ямб.
. М. Коцюбинський. О. Кобилянська. Л. Українка. В. Стефаник
Михайло Коцюбинський (1864-1913)
«Тіні забутих предків» (1911)
Літературний рід: епос.
Жанр: повість.
Тема: зображення життя гуцулів у Карпатах на межі XIX й XX ст. в гармонії з природою, традиціями й звичаями, з язичницькими й християнськими віруваннями.
Ідея: оспівування високого й красивого почуття кохання.
Головні герої: Іван Палійчук, його кохана Марічка Гутенюк, дружина Палагна, сусід Юра, матір і батько Івана; щезник, нявка, чугайстир.
Сюжет: розповідь про дитинство Івана Палійчука і про ворогування його родини із сім’єю Гутенюків – Іван знайомиться з Марічкою під час бійки батьків – між ними зароджується кохання – Іван тривалий час перебуває в наймах на полонині – повернувшись, дізнається про смерть Марічки (дівчина утопилася, коли переходила Черемош) – Іван не вірить у смерть Марічки і йде на пошуки дівчини – через 6 років блукань Іван повертається в село, через рік одружується з Палагною, яка з часом стає «любаскою» сусіда Юри – Івану це байдуже, він не може забути Марічку – хлопець іде в гори й чує голос нявки-Марічки, прямує за ним, а зустрічає чугайстра, який танцем відволікає його від Марічки – ідучи за голосом коханої, Іван зривається в урвище – наступного дня ледь живого Івана знаходять пастухи – Івана ховають за місцевим звичаєм (з танцями й розвагами).
Про твір. У творі домінує неоромантична хвала природності. Кохання Івана й Марічки зароджується на тлі споконвічної ворожнечі родів. Уражений світом Гуцульщини кінорежисер С. Параджанов у середині 1960-х екранізував твір М. Коцюбинського.
Жанр: повість.
Тема: зображення життя гуцулів у Карпатах на межі XIX й XX ст. в гармонії з природою, традиціями й звичаями, з язичницькими й християнськими віруваннями.
Ідея: оспівування високого й красивого почуття кохання.
Головні герої: Іван Палійчук, його кохана Марічка Гутенюк, дружина Палагна, сусід Юра, матір і батько Івана; щезник, нявка, чугайстир.
Сюжет: розповідь про дитинство Івана Палійчука і про ворогування його родини із сім’єю Гутенюків – Іван знайомиться з Марічкою під час бійки батьків – між ними зароджується кохання – Іван тривалий час перебуває в наймах на полонині – повернувшись, дізнається про смерть Марічки (дівчина утопилася, коли переходила Черемош) – Іван не вірить у смерть Марічки і йде на пошуки дівчини – через 6 років блукань Іван повертається в село, через рік одружується з Палагною, яка з часом стає «любаскою» сусіда Юри – Івану це байдуже, він не може забути Марічку – хлопець іде в гори й чує голос нявки-Марічки, прямує за ним, а зустрічає чугайстра, який танцем відволікає його від Марічки – ідучи за голосом коханої, Іван зривається в урвище – наступного дня ледь живого Івана знаходять пастухи – Івана ховають за місцевим звичаєм (з танцями й розвагами).
Про твір. У творі домінує неоромантична хвала природності. Кохання Івана й Марічки зароджується на тлі споконвічної ворожнечі родів. Уражений світом Гуцульщини кінорежисер С. Параджанов у середині 1960-х екранізував твір М. Коцюбинського.
«Intermezzo» («перепочинок, пауза») (1908)
Літературний рід: епос (з елементами драми – дійові особи на початку твору – та лірики – ліричний герой, палітра емоцій і переживань, пейзажі тощо).
Жанр: новела.
Присвята: Кононівським полям.
Тема: митець і суспільство.
Ідея: важливість ролі митця в суспільстві; людина щаслива в гармонії з природою.
Дійові особи: Моя утома, Ниви у червні, Сонце, Три білих вівчарки, Зозуля, Жайворонки, Залізна рука города, Людське горе.
Сюжет: сюжет новели – безфабульний: за його основу взято химерну гру настроїв, які проходять у творі через три фази: 1) депресія: герой утомлений і перебуває в конфлікті із самим собою; 2) спокійно-споглядальний стан: цей стан з’являється як продовження природної гармонії, а природа в новелі – одухотворена; 3) обурення, нетерпіння: внутрішній конфлікт героя і контраст між царством прекрасної природи й потворною реальністю людського життя. У чарівну мелодію кононівських полів і небес вриваються дисонанси. Найбільший – сповідь селянина про людське горе у фіналі твору (кульмінація).
Вдало створені пейзажі передають нерозривний зв’язок людини і природи. Твір завершується тим, що сповнений гніву й нетерпіння митець повертається до міста.
Жанр: новела.
Присвята: Кононівським полям.
Тема: митець і суспільство.
Ідея: важливість ролі митця в суспільстві; людина щаслива в гармонії з природою.
Дійові особи: Моя утома, Ниви у червні, Сонце, Три білих вівчарки, Зозуля, Жайворонки, Залізна рука города, Людське горе.
Сюжет: сюжет новели – безфабульний: за його основу взято химерну гру настроїв, які проходять у творі через три фази: 1) депресія: герой утомлений і перебуває в конфлікті із самим собою; 2) спокійно-споглядальний стан: цей стан з’являється як продовження природної гармонії, а природа в новелі – одухотворена; 3) обурення, нетерпіння: внутрішній конфлікт героя і контраст між царством прекрасної природи й потворною реальністю людського життя. У чарівну мелодію кононівських полів і небес вриваються дисонанси. Найбільший – сповідь селянина про людське горе у фіналі твору (кульмінація).
Вдало створені пейзажі передають нерозривний зв’язок людини і природи. Твір завершується тим, що сповнений гніву й нетерпіння митець повертається до міста.
Ольга Кобилянська (1863-1942)
«Земля» (1902)
Літературний рід: епос.
Жанр: повість.
Присвята: своєму батькові.
Тема: зображення трагічної події, що сталася в гуцульській родині хлібороба.
Ідея: поміркувати над причинами братовбивства як першогріха, зла у світі.
Головні герої: заможний ґазда Івоніка Федорчук, дружина Марійка, старший син Михайло, молодший – Сава; заможний ґазда Василь Чоп’як, дружина Докія й дочка Парасинка, чоловік Парасинки Тодорика; панська наймичка Анна; циганка Рахіра.
Сюжет: Буковина, село Д., річка Серет. Заможний ґазда Василь Чоп’як і його дружина Докія віддають свою дочку Парасинку за нелюба Тодорика, хоча дівчина закохана в Михайла Федорчука, якого призвали до армії; Михайло – чемний і працьовитий хлопець, молодший син Сава – байдужий до господарства, не любить землі; Марія була працьовитою і дуже економною, тому на селі її називали скупою; якось вона пішла до ворожки й та напророчила їй, що роздаватиме своє добро бідним, а від людей ховатиметься – Михайло постійно думав про панську робітницю Анну, яку бив рідний брат, а матір забирала зароблені гроші – якось Михайло зустрівся з Анною, їй привиділося марище з вогняними очима – Сава зустрічався з Рахірою – восени Михайло пішов до армії – хлопцеві було дуже тяжко в солдатах – Анна під серцем носила дитину, люди стали це помічати, мати й брат вигнали Анну з дому, її прихистила в себе Докія – якось Рахіра зустріла Анну і почала випитувати про батька майбутньої дитини, вони посварилися, Анна ударила Рахіру – Рахіра поскаржилася Саві – Михайло був удома у відпустці – налякане собакою Сойкою Михайлове теля стрибнуло на тин і розпороло собі живіт – Сава попросив Михайла піти разом з ним уночі до панського лісу й набрати дерева – на другий день лісник знайшов убитого Михайла – Саву запідозрили, але нічого не знайшли – коли робили розтин тіла, з нього випала куля; Івоніка впізнав, але заховав Савину кулю, бо боявся втратити й другого сина – Саву забрали до міста, але через брак доказів відпустили – Анна народила близнят – навесні Анна пішла до Марійки, аби та взяла хоч одного хлопчика, проте вона відмовилась – близнята померли, Анна ніби збожеволіла – Анну відвезли до шпиталю – минуло 6 років, Івоніка й Марійка працювали й за Михайлову душу годували обідами бідних, Саву відділили, віддавши йому тільки півхати – Докіїн брат Петро став лісником і одружився з Анною, минуло 5 років, і в них народився хлопчик – Івоніка потайки від Марійки записав на нього найкращий лан Михайла.
Про твір: повість написана на основі реальної трагедії братовбивства, що сталася восени 1894 р. в селі Димка неподалік від Чернівців.
Жанр: повість.
Присвята: своєму батькові.
Тема: зображення трагічної події, що сталася в гуцульській родині хлібороба.
Ідея: поміркувати над причинами братовбивства як першогріха, зла у світі.
Головні герої: заможний ґазда Івоніка Федорчук, дружина Марійка, старший син Михайло, молодший – Сава; заможний ґазда Василь Чоп’як, дружина Докія й дочка Парасинка, чоловік Парасинки Тодорика; панська наймичка Анна; циганка Рахіра.
Сюжет: Буковина, село Д., річка Серет. Заможний ґазда Василь Чоп’як і його дружина Докія віддають свою дочку Парасинку за нелюба Тодорика, хоча дівчина закохана в Михайла Федорчука, якого призвали до армії; Михайло – чемний і працьовитий хлопець, молодший син Сава – байдужий до господарства, не любить землі; Марія була працьовитою і дуже економною, тому на селі її називали скупою; якось вона пішла до ворожки й та напророчила їй, що роздаватиме своє добро бідним, а від людей ховатиметься – Михайло постійно думав про панську робітницю Анну, яку бив рідний брат, а матір забирала зароблені гроші – якось Михайло зустрівся з Анною, їй привиділося марище з вогняними очима – Сава зустрічався з Рахірою – восени Михайло пішов до армії – хлопцеві було дуже тяжко в солдатах – Анна під серцем носила дитину, люди стали це помічати, мати й брат вигнали Анну з дому, її прихистила в себе Докія – якось Рахіра зустріла Анну і почала випитувати про батька майбутньої дитини, вони посварилися, Анна ударила Рахіру – Рахіра поскаржилася Саві – Михайло був удома у відпустці – налякане собакою Сойкою Михайлове теля стрибнуло на тин і розпороло собі живіт – Сава попросив Михайла піти разом з ним уночі до панського лісу й набрати дерева – на другий день лісник знайшов убитого Михайла – Саву запідозрили, але нічого не знайшли – коли робили розтин тіла, з нього випала куля; Івоніка впізнав, але заховав Савину кулю, бо боявся втратити й другого сина – Саву забрали до міста, але через брак доказів відпустили – Анна народила близнят – навесні Анна пішла до Марійки, аби та взяла хоч одного хлопчика, проте вона відмовилась – близнята померли, Анна ніби збожеволіла – Анну відвезли до шпиталю – минуло 6 років, Івоніка й Марійка працювали й за Михайлову душу годували обідами бідних, Саву відділили, віддавши йому тільки півхати – Докіїн брат Петро став лісником і одружився з Анною, минуло 5 років, і в них народився хлопчик – Івоніка потайки від Марійки записав на нього найкращий лан Михайла.
Про твір: повість написана на основі реальної трагедії братовбивства, що сталася восени 1894 р. в селі Димка неподалік від Чернівців.
Леся Українка (Лариса Косач) (1871-1913)
«Лісова пісня» (1911)
Літературний рід: драма.
Жанр: драма-феєрія (проблемно-філософська драматична поема).
Тема: зображення світу людини й світу природи в їхніх взаєминах.
Ідея: оспівування краси людських взаємин, пориву до щастя, незбагненної сили великого кохання.
Дійові особи: Лукаш, його мати, дядько Лев; Килина, діти Килини; хлопчик; Мавка, Лісовик, Перелесник, Водяник, Русалка Польова, Злидні, «Той, що греблі рве», «Той, що в скалі сидить»; Доля.
Сюжет:
Жанр: драма-феєрія (проблемно-філософська драматична поема).
Тема: зображення світу людини й світу природи в їхніх взаєминах.
Ідея: оспівування краси людських взаємин, пориву до щастя, незбагненної сили великого кохання.
Дійові особи: Лукаш, його мати, дядько Лев; Килина, діти Килини; хлопчик; Мавка, Лісовик, Перелесник, Водяник, Русалка Польова, Злидні, «Той, що греблі рве», «Той, що в скалі сидить»; Доля.
Сюжет:
Перша дія. Старезний ліс на Волині – до дуба на галявині прийшли будувати хату дядько Лев і його небіж Лукаш – від зимового сну прокидається Мавка, почувши гру Лукаша на сопілці – Мавка й Лукаш закохуються, перший поцілунок – Лукаш розповідає, що восени його хочуть оженити, від чого Мавка засмучується.
Друга дія. Пізнє літо – мати докоряє Лукашеві, що він не працює – коли на подвір’ї з’являється Мавка, мати Лукаша називає її відьмою – мати дає Мавці серпа й загадує жати – на полі з’являється мати з молодицею й лає Мавку за неробство – приходить Лукаш і допомагає молодиці жати – Лукаш проводжає Килину додому – засмучена Мавка плаче – із землі з’являється страшне Марище і вмовляє Мавку піти з ним у далекий край – Мавка погоджується.
Третя дія. Хмарна осіння ніч – біля хати Лукаша чорніє постать Мавки, яка, почувши вовче виття (Лісовик перетворив Лукаша на вовкулака), прокинулась і силою чарівних слів повернула Лукашу людську подобу – мати сварить Килину – Килина, побачивши Мавку, питає, чого та прийшла – Мавка відповідає: «Стою та дивлюся, які ви щасливі» – Килина говорить: «А щоб ти стояла у чуді та в диві!» – Мавка перетворюється на вербу – з лісу виходить Лукаш, до нього підходить хлопчик із сопілкою, зробленою з верби-Мавки, і просить заграти на ній – Лукаш починає грати й чує голос Мавки – Килина просить Лукаша зрубати вербу, але той не зміг – тоді Килина вихопила сокиру й замахнулася – у цю мить вогнем із неба злетів Перелесник і обійняв вербу, спалахнув вогонь і перекинувся на хату – мати й Килина виносять із хати добро разом із Злиднями – Лукаш залишається сам – із-за берези виходить прозора постать Мавки і схиляється над Лукашем – Мавка не звинувачує Лукаша. Ремарка: Лукаш грає, тьмяний зимовий день змінюється на ясну весняну ніч, з’являється Мавка, білий цвіт огортає закохану пару, коли завірюха вщухла, щасливий Лукаша сидить сам.
Про твір: поема Лесі Українки «Лісова пісня» є одним із найвиразніших взірців неоромантичного стилю. М. Рильський назвав цей твір «діамантовим вінцем Українки».
Про твір: поема Лесі Українки «Лісова пісня» є одним із найвиразніших взірців неоромантичного стилю. М. Рильський назвав цей твір «діамантовим вінцем Українки».
«Contra spem spero!» («без надії сподіваюсь») (1890)
Літературний рід: лірика.
Жанр: ліричний вірш.
Вид лірики: особиста (філософська).
Провідний мотив: заперечення тужливих настроїв, протиприродних молодості, оптимізм людини за будь-яких життєвих ситуацій.
Віршовий розмір: анапест.
Тип римування: перехресне.
Про твір. Поезія побудована на антитезах, які звучать як крилаті вислови. Їх виразність досягається за допомогою метафоричної образності, яка посилює емоційність звучання твору. Твір утверджує незламність духу людини, оптимізм.
Жанр: ліричний вірш.
Вид лірики: особиста (філософська).
Провідний мотив: заперечення тужливих настроїв, протиприродних молодості, оптимізм людини за будь-яких життєвих ситуацій.
Віршовий розмір: анапест.
Тип римування: перехресне.
Про твір. Поезія побудована на антитезах, які звучать як крилаті вислови. Їх виразність досягається за допомогою метафоричної образності, яка посилює емоційність звучання твору. Твір утверджує незламність духу людини, оптимізм.
Василь Стефаник (1871-1936)
«Камінний хрест» (1900)
Літературний рід: епос.
Жанр: психологічна новела.
Тема: еміграція за океан галицького селянства на межі XIX й XX ст. (прощання хлібороба Івана Дідуха із сусідами у зв’язку з виїздом до Канади).
Ідея: єдність селянина з рідною землею.
Герої: Іван Дідух, його дружина Катерина, їхні діти, кум Михайло, селяни.
Композиція: твір складається із 7 розділів.
Сюжет: Іван Дідух – селянин, котрий прощається із сусідами у зв’язку з виїздом до Америки. Від часу повернення з війська люди пам’ятають Івана у виснажливій праці. Щороку впрягався поряд із конем і вивозив гній на свою нивку на кам’янистому горбі. Обкладав горб дерном, щоб дощі не змивали ґрунт, обробляв поле. Праця зігнула його в дугу, і стали в селі прозивати Івана Переломаним. Іван зібрав ціле село, щоб з усіма попрощатися – Дідух звертається до людей з проханням не минати горба, на якому Іван поставив кам’яний хрест – Гості пили, розмовляли, співали – Іван посидів, а тоді пустився до танцю з дружиною (кульмінація).
Про твір: новела «Камінний хрест» – це своєрідне художнє дослідження душі головного героя. Образ хреста символізує страдницьку долю селянина, який усе своє життя гірко працював, а тепер змушений покидати свою нивку, бо вона не спроможна його прогодувати.
Жанр: психологічна новела.
Тема: еміграція за океан галицького селянства на межі XIX й XX ст. (прощання хлібороба Івана Дідуха із сусідами у зв’язку з виїздом до Канади).
Ідея: єдність селянина з рідною землею.
Герої: Іван Дідух, його дружина Катерина, їхні діти, кум Михайло, селяни.
Композиція: твір складається із 7 розділів.
Сюжет: Іван Дідух – селянин, котрий прощається із сусідами у зв’язку з виїздом до Америки. Від часу повернення з війська люди пам’ятають Івана у виснажливій праці. Щороку впрягався поряд із конем і вивозив гній на свою нивку на кам’янистому горбі. Обкладав горб дерном, щоб дощі не змивали ґрунт, обробляв поле. Праця зігнула його в дугу, і стали в селі прозивати Івана Переломаним. Іван зібрав ціле село, щоб з усіма попрощатися – Дідух звертається до людей з проханням не минати горба, на якому Іван поставив кам’яний хрест – Гості пили, розмовляли, співали – Іван посидів, а тоді пустився до танцю з дружиною (кульмінація).
Про твір: новела «Камінний хрест» – це своєрідне художнє дослідження душі головного героя. Образ хреста символізує страдницьку долю селянина, який усе своє життя гірко працював, а тепер змушений покидати свою нивку, бо вона не спроможна його прогодувати.
М. Вороний, О. Олесь, В. Винниченко, П. Тичина, М. Рильський, М. Хвильовий, Ю. Яновський, В. Сосюра, В. Підмогильний
Микола Вороний (1871-1938)
«Блакитна Панна» (1912)
Літературний рід: лірика.
Жанр: ліричний вірш.
Вид лірики: пейзажна.
Провідний мотив: возвеличення краси природи і єдність її з мистецтвом.
Віршовий розмір: хорей.
Про твір: Блакитна панна – це образ Весни «у серпанках і блаватах», якій уся земля виспівує: «Осанна!» і тривожить душу ліричного героя. Микола Вороний став новатором у розширенні музичних можливостей українського вірша. «Блакитна панна» рясніє асонансами й алітераціями, як і сама Весна, що приходить до нас із співом птахів і ручаїв. Джерелом поезії, її ритму й звучання, є мелодія.
Жанр: ліричний вірш.
Вид лірики: пейзажна.
Провідний мотив: возвеличення краси природи і єдність її з мистецтвом.
Віршовий розмір: хорей.
Про твір: Блакитна панна – це образ Весни «у серпанках і блаватах», якій уся земля виспівує: «Осанна!» і тривожить душу ліричного героя. Микола Вороний став новатором у розширенні музичних можливостей українського вірша. «Блакитна панна» рясніє асонансами й алітераціями, як і сама Весна, що приходить до нас із співом птахів і ручаїв. Джерелом поезії, її ритму й звучання, є мелодія.
Олександр Олесь (Олександр Кандиба) (1878-1944)
«Чари ночі» (1907)
Літературний рід: лірика.
Жанр: романс (він став популярною народною піснею).
Вид лірики: інтимна (любовна).
Провідний мотив: захоплення красою життя й красою кохання.
Віршовий розмір: ямб.
Про твір: вірш належить до збірки «З журбою радість обнялась». Автор закликає читача улити «струмінь власної душі» у «шумляче море» краси весняної природи, до дна випити чашу щастя від молодості й кохання, тим паче, що щастя – надто швидкоплинне. Отже, краса життя, краса кохання – над усе. Продовжуючи народнопісенну традицію, О. Олесь будує вірш на наскрізному паралелізмі «людина – природа».
Жанр: романс (він став популярною народною піснею).
Вид лірики: інтимна (любовна).
Провідний мотив: захоплення красою життя й красою кохання.
Віршовий розмір: ямб.
Про твір: вірш належить до збірки «З журбою радість обнялась». Автор закликає читача улити «струмінь власної душі» у «шумляче море» краси весняної природи, до дна випити чашу щастя від молодості й кохання, тим паче, що щастя – надто швидкоплинне. Отже, краса життя, краса кохання – над усе. Продовжуючи народнопісенну традицію, О. Олесь будує вірш на наскрізному паралелізмі «людина – природа».
«О слово рідне, орле скутий!..» (1909)
Літературний рід: лірика.
Жанр: ліричний вірш.
Вид лірики: патріотична.
Провідні мотиви: любов до рідної мови і заклик до її збереження.
Віршовий розмір: ямб.
Про твір: у збірці «Будь мечем моїм...» О. Олесь, розвиваючи традицію Т. Шевченка та Лесі Українки, гостро порушує проблему рідного слова, щиро захоплюється ним і нищівно картає колонізаторів, які його нищать, і своїх безбатченків, котрі його зневажають. Вірш пульсує потужним патріотичним почуттям, яке особливо посилюють риторичні вигуки й звертання. Красу, мелодійність і багатство української мови О. Олесь розкриває через емоційно насичені пейзажні порівняння, метафоричні епітети, міфологічно-біблійні символи.
Жанр: ліричний вірш.
Вид лірики: патріотична.
Провідні мотиви: любов до рідної мови і заклик до її збереження.
Віршовий розмір: ямб.
Про твір: у збірці «Будь мечем моїм...» О. Олесь, розвиваючи традицію Т. Шевченка та Лесі Українки, гостро порушує проблему рідного слова, щиро захоплюється ним і нищівно картає колонізаторів, які його нищать, і своїх безбатченків, котрі його зневажають. Вірш пульсує потужним патріотичним почуттям, яке особливо посилюють риторичні вигуки й звертання. Красу, мелодійність і багатство української мови О. Олесь розкриває через емоційно насичені пейзажні порівняння, метафоричні епітети, міфологічно-біблійні символи.
Володимир Винниченко (1880-1951)
«Момент» (1910)
(Із оповідань тюремної Шахерезади)
(Із оповідань тюремної Шахерезади)
Літературний рід: епос.
Жанр: новела.
Тема: історія короткої любові між революціонером і панною в ризикованій для життя ситуації.
Ідея: оспівування почуття кохання; усвідомлення скороминущості щастя.
Головні герої: революціонер, панночка Муся, контрабандист Семен Пустун.
Сюжет: революціонер зустрічається з панночкою в клуні перед спланованим нелегальним переходом через кордон. Панночка так само тікає від переслідування поліції. Герой закохується в панночку – і читач стає свідком народження й розвитку високого почуття. Молоді люди переживають екстремальний момент: перебігаючи прикордонну смугу під обстрілом, вони уникають смерті і як переможці святкують радість життя.
Про твір: розповідь ведеться від першої особи. Історія кохання в новелі психологічно витончена, світла й прекрасна, але й печальна, адже герой новели залишається наодинці з мукою осиротілого щастя, яке спалахнуло було на мить (звідси й назва новели) – і зникло разом із чарівною панною.
Жанр: новела.
Тема: історія короткої любові між революціонером і панною в ризикованій для життя ситуації.
Ідея: оспівування почуття кохання; усвідомлення скороминущості щастя.
Головні герої: революціонер, панночка Муся, контрабандист Семен Пустун.
Сюжет: революціонер зустрічається з панночкою в клуні перед спланованим нелегальним переходом через кордон. Панночка так само тікає від переслідування поліції. Герой закохується в панночку – і читач стає свідком народження й розвитку високого почуття. Молоді люди переживають екстремальний момент: перебігаючи прикордонну смугу під обстрілом, вони уникають смерті і як переможці святкують радість життя.
Про твір: розповідь ведеться від першої особи. Історія кохання в новелі психологічно витончена, світла й прекрасна, але й печальна, адже герой новели залишається наодинці з мукою осиротілого щастя, яке спалахнуло було на мить (звідси й назва новели) – і зникло разом із чарівною панною.
Павло Тичина (1891-1967)
«Ви знаєте, як липа шелестить...» (1911)
Літературний рід: лірика.
Жанр: ліричний вірш.
Вид лірики: інтимна.
Провідний мотив: світле й радісне почуття кохання весняної ночі.
Віршовий розмір: ямб.
Про твір: неабияку майстерність виявляє поет, щоб передати в кількох граціозних строфах настрій молодої людини, її замріяність, глибоке почуття. Риторичні запитання й оклики, звернені до читача, ніби зближують його з поезією. Романтичний нічний весняний пейзаж, звукові й слухові образи емоційно наснажують цей ліричний вірш.
Жанр: ліричний вірш.
Вид лірики: інтимна.
Провідний мотив: світле й радісне почуття кохання весняної ночі.
Віршовий розмір: ямб.
Про твір: неабияку майстерність виявляє поет, щоб передати в кількох граціозних строфах настрій молодої людини, її замріяність, глибоке почуття. Риторичні запитання й оклики, звернені до читача, ніби зближують його з поезією. Романтичний нічний весняний пейзаж, звукові й слухові образи емоційно наснажують цей ліричний вірш.
«Арфами, арфами...» (1914)
(Із збірки «Сонячні кларнети»)
(Із збірки «Сонячні кларнети»)
Літературний рід: лірика.
Жанр: ліричний вірш.
Вид лірики: пейзажна.
Провідний мотив: гімн весні як символу любові, життя й натхнення.
Про твір: вірш наповнений урочистою, весняною мелодією, наснажений оптимістичним пафосом, передчуттям радості від зустрічі з весною й очікуванням змін у суспільстві. «Емоційність настрою забезпечується самобутнім ритмічним ладом, вишуканістю строфічної будови, яскравою метафоричністю, «дзвоном» асонансів й алітерацій».
Жанр: ліричний вірш.
Вид лірики: пейзажна.
Провідний мотив: гімн весні як символу любові, життя й натхнення.
Про твір: вірш наповнений урочистою, весняною мелодією, наснажений оптимістичним пафосом, передчуттям радості від зустрічі з весною й очікуванням змін у суспільстві. «Емоційність настрою забезпечується самобутнім ритмічним ладом, вишуканістю строфічної будови, яскравою метафоричністю, «дзвоном» асонансів й алітерацій».
«О, панно Інно...» (1915)
Літературний рід: лірика.
Жанр: ліричний вірш.
Вид лірики: інтимна (любовна).
Провідний мотив: нестерпна туга за втраченим коханням, поєднана зі світлим спогадом про нього.
Віршовий розмір: ямб.
Про твір: у формі монологу поет змальовує страждання і суперечливі почуття ліричного героя, викликані невзаємним коханням. Образ вікна – це розлука. Сніги – холод на душі, самотність. Атмосфера давнього кохання асоціюється з красою різнобарв’я, з тонкощами аромату квітучого лугу.
Жанр: ліричний вірш.
Вид лірики: інтимна (любовна).
Провідний мотив: нестерпна туга за втраченим коханням, поєднана зі світлим спогадом про нього.
Віршовий розмір: ямб.
Про твір: у формі монологу поет змальовує страждання і суперечливі почуття ліричного героя, викликані невзаємним коханням. Образ вікна – це розлука. Сніги – холод на душі, самотність. Атмосфера давнього кохання асоціюється з красою різнобарв’я, з тонкощами аромату квітучого лугу.
Максим Рильський (1895-1964)
«Молюсь і вірю...»
Літературний рід: лірика.
Жанр: ліричний вірш.
Вид лірики: філософська.
Провідний мотив: молодечий оптимізм, відчуття польоту.
Віршовий розмір: ямб.
Про твір: вірш сповнений молодечого оптимізму, ліричний герой клянеться, що буде жити, доки дозволить йому «дух життя». Підсилюють світлі відчуття життя пейзажні штрихи: «грає вітер», «голуби ясної вроди черкають неба береги».
Жанр: ліричний вірш.
Вид лірики: філософська.
Провідний мотив: молодечий оптимізм, відчуття польоту.
Віршовий розмір: ямб.
Про твір: вірш сповнений молодечого оптимізму, ліричний герой клянеться, що буде жити, доки дозволить йому «дух життя». Підсилюють світлі відчуття життя пейзажні штрихи: «грає вітер», «голуби ясної вроди черкають неба береги».
Микола Хвильовий (Микола Фітільов) (1893-1933)
«Я (Романтика)» (1924)
Жанр: новела.
Тема: протистояння гуманізму та фанатизму, добра і зла в душі героя («чекіста і людини»), його роздвоєність.
Ідея: фатальна невідповідність між ідеалами революції та засобами їх досягнення; розвінчання й засудження революційного фанатизму.
Головні герої: «Я» – главковерх «чорного трибуналу», доктор Тагабат, дегенерат, Андрюша; мати «Я».
Сюжет: засідання «чорного трибуналу комуни» у «фантастичному палаці» (будинок розстріляного шляхтича) – ухвалення одного й того ж вироку: «Розстрілять!» (без адвокатів і прокурорів) – увечері вдома мати «Я» заспокоює розтерзану душу «м’ятежного сина революції» – одного дня «чорний трибунал» ухвалює вирок розстріляти черниць за антиреволюційну агітацію – серед них «Я» упізнає свою матір – щоб довести відданість революційній справі, «Я» власноруч застрелив свою матір.
Символи: інсургент – революціонер; версальці – контрреволюціонери; месія – посланець Бога, спаситель; синедріон – рада, вищий орган.
Композиція: ліричний заспів і три частини; розповідь ведеться від першої особи; поєднання картин-марень і картин моторошної реальності.
Про твір: кожен персонаж – це втілення певних сил, що формують психологічний світ людини. Дегенерат уособлює «тваринні» сили і нагадує каторжника. Андрюша – нервовий, несміливий, сентиментальний «невеселий комунар». Доктор Тагабат – раціоналіст, який все зважує чітким розрахунком, законом революційної доцільності.
Поставлений перед неминучим вибором між синівським і революційним обов’язком, герой твору робить фатальний вибір. Убивство чекістом власної матері є катастрофічною розв’язкою внутрішнього протистояння фанатизму й гуманізму.
Тема: протистояння гуманізму та фанатизму, добра і зла в душі героя («чекіста і людини»), його роздвоєність.
Ідея: фатальна невідповідність між ідеалами революції та засобами їх досягнення; розвінчання й засудження революційного фанатизму.
Головні герої: «Я» – главковерх «чорного трибуналу», доктор Тагабат, дегенерат, Андрюша; мати «Я».
Сюжет: засідання «чорного трибуналу комуни» у «фантастичному палаці» (будинок розстріляного шляхтича) – ухвалення одного й того ж вироку: «Розстрілять!» (без адвокатів і прокурорів) – увечері вдома мати «Я» заспокоює розтерзану душу «м’ятежного сина революції» – одного дня «чорний трибунал» ухвалює вирок розстріляти черниць за антиреволюційну агітацію – серед них «Я» упізнає свою матір – щоб довести відданість революційній справі, «Я» власноруч застрелив свою матір.
Символи: інсургент – революціонер; версальці – контрреволюціонери; месія – посланець Бога, спаситель; синедріон – рада, вищий орган.
Композиція: ліричний заспів і три частини; розповідь ведеться від першої особи; поєднання картин-марень і картин моторошної реальності.
Про твір: кожен персонаж – це втілення певних сил, що формують психологічний світ людини. Дегенерат уособлює «тваринні» сили і нагадує каторжника. Андрюша – нервовий, несміливий, сентиментальний «невеселий комунар». Доктор Тагабат – раціоналіст, який все зважує чітким розрахунком, законом революційної доцільності.
Поставлений перед неминучим вибором між синівським і революційним обов’язком, герой твору робить фатальний вибір. Убивство чекістом власної матері є катастрофічною розв’язкою внутрішнього протистояння фанатизму й гуманізму.
Юрій Яновський (1902-1954)
«Вершники» – роман у новелах. Твір складається з восьми новел.
«Подвійне коло» (1935)
Літературний рід: епос.
Жанр: новела.
Тема: зображення родини Половців у кривавих подіях громадянської війни 1919 р.
Ідея: засудження братовбивства й недотримання закону народної моралі, протиставлення загальнолюдських вартостей класовим.
Головні герої: брати Половці – денікінець Андрій, петлюрівець Оверко, махновці Панас і чотирнадцятирічний Сашко, червоний командир Іван; їхній батько Мусій Половець; червоний комісар Герт.
Сюжет: бій у степу під Компаніївкою в серпні 1919 p.: перша сцена – Оверко вбиває Андрія; друга сцена – від Панасової кулі помирає Оверко, поховання загиблих братів; третя сцена – самогубство Панаса після програного бою з Іваном.
Про твір: бій під Компаніївкою, у якому схрещують шаблі п’ять братів Половців, – це модель усієї громадянської війни. Сила родових інтересів зіткнулася із силою інтересів класових. Під ударами шабель брати падають один за одним, і кожна нова смерть наче перекреслює батькову приповідку: «Тому роду не буде переводу, в котрому браття милують згоду».
Жанр: новела.
Тема: зображення родини Половців у кривавих подіях громадянської війни 1919 р.
Ідея: засудження братовбивства й недотримання закону народної моралі, протиставлення загальнолюдських вартостей класовим.
Головні герої: брати Половці – денікінець Андрій, петлюрівець Оверко, махновці Панас і чотирнадцятирічний Сашко, червоний командир Іван; їхній батько Мусій Половець; червоний комісар Герт.
Сюжет: бій у степу під Компаніївкою в серпні 1919 p.: перша сцена – Оверко вбиває Андрія; друга сцена – від Панасової кулі помирає Оверко, поховання загиблих братів; третя сцена – самогубство Панаса після програного бою з Іваном.
Про твір: бій під Компаніївкою, у якому схрещують шаблі п’ять братів Половців, – це модель усієї громадянської війни. Сила родових інтересів зіткнулася із силою інтересів класових. Під ударами шабель брати падають один за одним, і кожна нова смерть наче перекреслює батькову приповідку: «Тому роду не буде переводу, в котрому браття милують згоду».
«Шаланда в морі» (1935)
Літературний рід: епос.
Жанр: новела.
Тема: зображення надзвичайної ситуації рибалок у штормовому крижаному морі.
Ідея: возвеличення родини, подружньої відданості, гуманних основ життя, народної моралі, етичних ідеалів.
Головні герої: Мусій Половець, його дружина Половчиха, рибалка Чубенко.
Сюжет: Мусій Половець змагається з крижаними хвилями, але намагається врятувати артільну шаланду «Ластівку». Друзі-рибалки вже не вірять у щасливе повернення. На березі залишається лише його вірна дружина. Вона з надією дивиться на море, згадує своє життя з Мусієм, своїх синів. Раптом з’являється шаланда, і Половчиха почула голос свого змученого чоловіка. Мусій сказав, що не міг кинути артіль, бо вона й так бідна. Подружжя Половців, ніжно обнявшись, пішло до домівки.
Про твір: художній час і простір у новелі обмежені – дія відбувається в короткому часі, на конкретному просторі – у морі й на його березі. Сюжет простий, але досить напружений. Письменник більше зосереджує увагу на внутрішньому стані Половчихи. Сцена чекання на березі штормового моря (як утілення вірності подружжю) – як символ краси вірності – викликає асоціації з образом Ярославни (зі «Слова о полку Ігоревім») – своєрідним символом вірності коханню. Емоції, переживання героїні рухають і сюжетом. У творі оспівано повсякденний героїзм звичайних людей.
Жанр: новела.
Тема: зображення надзвичайної ситуації рибалок у штормовому крижаному морі.
Ідея: возвеличення родини, подружньої відданості, гуманних основ життя, народної моралі, етичних ідеалів.
Головні герої: Мусій Половець, його дружина Половчиха, рибалка Чубенко.
Сюжет: Мусій Половець змагається з крижаними хвилями, але намагається врятувати артільну шаланду «Ластівку». Друзі-рибалки вже не вірять у щасливе повернення. На березі залишається лише його вірна дружина. Вона з надією дивиться на море, згадує своє життя з Мусієм, своїх синів. Раптом з’являється шаланда, і Половчиха почула голос свого змученого чоловіка. Мусій сказав, що не міг кинути артіль, бо вона й так бідна. Подружжя Половців, ніжно обнявшись, пішло до домівки.
Про твір: художній час і простір у новелі обмежені – дія відбувається в короткому часі, на конкретному просторі – у морі й на його березі. Сюжет простий, але досить напружений. Письменник більше зосереджує увагу на внутрішньому стані Половчихи. Сцена чекання на березі штормового моря (як утілення вірності подружжю) – як символ краси вірності – викликає асоціації з образом Ярославни (зі «Слова о полку Ігоревім») – своєрідним символом вірності коханню. Емоції, переживання героїні рухають і сюжетом. У творі оспівано повсякденний героїзм звичайних людей.
Володимир Сосюра (1898-1965)
«Любіть Україну!» (1944)
Літературний рід: лірика.
Жанр: ліричний вірш.
Вид лірики: патріотична.
Провідний мотив: щира любов до рідної України.
Віршовий розмір: амфібрахій.
Про твір: у цьому вірші поєдналися пристрасть поета-патріота і ніжність поета-лірика, що дало йому змогу виразити найзаповітніші думки, почуття й переконання людської душі. Простота художніх засобів і їхня довершеність, непідробна щирість і схвильованість інтонацій дали поетові змогу втілити глибокий загальнолюдський зміст: люби рідну землю, шануй інші народи, будь щедрим серцем на добро, добрі вчинки.
Жанр: ліричний вірш.
Вид лірики: патріотична.
Провідний мотив: щира любов до рідної України.
Віршовий розмір: амфібрахій.
Про твір: у цьому вірші поєдналися пристрасть поета-патріота і ніжність поета-лірика, що дало йому змогу виразити найзаповітніші думки, почуття й переконання людської душі. Простота художніх засобів і їхня довершеність, непідробна щирість і схвильованість інтонацій дали поетові змогу втілити глибокий загальнолюдський зміст: люби рідну землю, шануй інші народи, будь щедрим серцем на добро, добрі вчинки.
Валер’ян Підмогильний (1901-1937)
«Місто» (1927)
Літературний рід: епос.
Жанр: урбаністичний роман.
Тема: підкорення людиною міста.
Ідея: розкриття характеру людини, яка підкорює місто.
Головні герої: Степан Радченко, Надійка, «мусінька» Тамара Василівна (її чоловік Лука Гнідий і син Максим), Зоська, балерина Рита, Михайло Світозаров, поет Вигорський, Левко, Борис – студенти.
Сюжет: І частина. Степан Радченко разом з односельцями Надійкою і Левком дісталися Дніпром до Києва на навчання. Степан оселився на Подолі, у дядькового знайомого крамаря Гнідого. Спочатку жив у столярній майстерні поряд з коровами, а ставши студентом, перебрався жити в будинок, на кухню. Відвідавши літературну вечірку, Степан, сповнений заздрощів, вирішив написати оповідання про бритву. «Долю своєї бритви він підніс до історії громадянської війни, зробив її символом виборюваної влади». Написавши свій твір, поніс відомому літературному критику Світозарову, але той не захотів з хлопцем розмовляти. Знищений і принижений, він пішов до Надійки і сказав, що йде від неї назавжди. Уночі до Степана почала приходити дружина Гнідого, Тамара Василівна. Радченко мав успіхи в навчанні. Професор, який приймав іспит з української мови, порадив читати лекції з української мови на курсах для держслужбовців. Так Степан і зробив. Заробивши грошей, хлопець купив новий одяг і переїхав до кімнати знайомого Бориса. На курсах Степан познайомився з поетом Вигорським. II частина. Хоч Степан і позбувся злиднів, проте й далі жив скромно. Його твори почали друкувати в журналах, хлопець був щасливий. Він познайомився з городянкою Зоською, коли купував лотерею. Степан захоплювався її непередбачуваністю, дарував цукерки й квіти, водив до театру й кіно. Радченко відвідує редакцію журналу, бере участь у літературних дискусіях, покидає університет. Невдовзі за надруковану збірку отримує гонорар у 350 карбованців. Якось хлопець зустрів земляка Бориса, той розповів йому, що одружується. Радченко за описом упізнав Надійку, і йому стало прикро. Згодом Степана обирають на посаду секретаря журналу – і він з головою поринає в роботу. Степанові захотілося затишнішої квартири. Коли Радченка обрали до культкомісії місцевкому, йому все важче стало знаходити час для зустрічей із Зоською. Степан пропонує Зосьці вийти за нього заміж. Вона погоджується. Удома він починає картати себе за дурість і вирішує порвати із Зоською. На вечірці в подруги він прямо сказав їй про це, але не пішов, а став одверто й зухвало залицятися до інших жінок, познайомився з красунею, актрисою і балериною з Харкова Ритою. У Степана зародилася думка написати великий твір про людей. Сів, із легкістю написав перший розділ. Але далі нічого не виходило. Молодого автора охопив розпач. Через деякий час Степанові захотілося побачити Зоську і помиритися з нею. Коли він пішов до дівчини, то дізнався, що Зоська отруїлася й померла. Хлопця охопив жах. Степан переїздить до нової кімната в семиповерховому будинку з ліфтом. Нудьга його не кидала. Якось зустрів односельця Левка. Той вивчився і тепер їхав працювати на Херсонщину. Радченко також вирішує їхати звідси. Потім захотів зустрітися з Надійкою. Пригадав адресу, яку казав йому Борис, і пішов. Надійку він ледь упізнав. Це була вагітна жінка, що розмовляла з ним «погордо». З тяжким серцем і гнівом Степан вийшов із дому. Раптом зустрів знайому Риту. Йому здалося це щастям. Коли розставалися, то пообіцяли одне одному зустрітися завтра. Юнак побіг по сходах, не чекаючи ліфта, у квартиру, відчинив вікно й послав містові свій поцілунок. Сів за стіл і став писати свою повість про людей.
Про твір: твір має два епіграфи: «Шість прикмет має людина: трьома подібна вона на тварину, а трьома на янгола…» і «Як можна бути вільним, Евкріте, коли маєш тіло?».
У романі подано мотив підкорення людиною міста. У центрі твору – психологічно достовірно розкритий характер Степана Радченка, який проходить типовий шлях сходження по кар’єрній драбині. Цю художню модель вибудовано з використанням історичної ситуації 1920-х років, коли в споконвічно «селянській» Україні почали активно розвиватися міста й тисячі подібних Степанів із занедбаного українського села потягнулися до міської культури, цивілізації. Жінки в романі, яких зустрічає Степан, – це окрема модель поведінки Степана на певних відрізках його духовної еволюції і входження у міську культуру. У романі саме жінки стають своєрідними каталізаторами прояву характеру головного персонажа. Сюжет твору відкритий.
Жанр: урбаністичний роман.
Тема: підкорення людиною міста.
Ідея: розкриття характеру людини, яка підкорює місто.
Головні герої: Степан Радченко, Надійка, «мусінька» Тамара Василівна (її чоловік Лука Гнідий і син Максим), Зоська, балерина Рита, Михайло Світозаров, поет Вигорський, Левко, Борис – студенти.
Сюжет: І частина. Степан Радченко разом з односельцями Надійкою і Левком дісталися Дніпром до Києва на навчання. Степан оселився на Подолі, у дядькового знайомого крамаря Гнідого. Спочатку жив у столярній майстерні поряд з коровами, а ставши студентом, перебрався жити в будинок, на кухню. Відвідавши літературну вечірку, Степан, сповнений заздрощів, вирішив написати оповідання про бритву. «Долю своєї бритви він підніс до історії громадянської війни, зробив її символом виборюваної влади». Написавши свій твір, поніс відомому літературному критику Світозарову, але той не захотів з хлопцем розмовляти. Знищений і принижений, він пішов до Надійки і сказав, що йде від неї назавжди. Уночі до Степана почала приходити дружина Гнідого, Тамара Василівна. Радченко мав успіхи в навчанні. Професор, який приймав іспит з української мови, порадив читати лекції з української мови на курсах для держслужбовців. Так Степан і зробив. Заробивши грошей, хлопець купив новий одяг і переїхав до кімнати знайомого Бориса. На курсах Степан познайомився з поетом Вигорським. II частина. Хоч Степан і позбувся злиднів, проте й далі жив скромно. Його твори почали друкувати в журналах, хлопець був щасливий. Він познайомився з городянкою Зоською, коли купував лотерею. Степан захоплювався її непередбачуваністю, дарував цукерки й квіти, водив до театру й кіно. Радченко відвідує редакцію журналу, бере участь у літературних дискусіях, покидає університет. Невдовзі за надруковану збірку отримує гонорар у 350 карбованців. Якось хлопець зустрів земляка Бориса, той розповів йому, що одружується. Радченко за описом упізнав Надійку, і йому стало прикро. Згодом Степана обирають на посаду секретаря журналу – і він з головою поринає в роботу. Степанові захотілося затишнішої квартири. Коли Радченка обрали до культкомісії місцевкому, йому все важче стало знаходити час для зустрічей із Зоською. Степан пропонує Зосьці вийти за нього заміж. Вона погоджується. Удома він починає картати себе за дурість і вирішує порвати із Зоською. На вечірці в подруги він прямо сказав їй про це, але не пішов, а став одверто й зухвало залицятися до інших жінок, познайомився з красунею, актрисою і балериною з Харкова Ритою. У Степана зародилася думка написати великий твір про людей. Сів, із легкістю написав перший розділ. Але далі нічого не виходило. Молодого автора охопив розпач. Через деякий час Степанові захотілося побачити Зоську і помиритися з нею. Коли він пішов до дівчини, то дізнався, що Зоська отруїлася й померла. Хлопця охопив жах. Степан переїздить до нової кімната в семиповерховому будинку з ліфтом. Нудьга його не кидала. Якось зустрів односельця Левка. Той вивчився і тепер їхав працювати на Херсонщину. Радченко також вирішує їхати звідси. Потім захотів зустрітися з Надійкою. Пригадав адресу, яку казав йому Борис, і пішов. Надійку він ледь упізнав. Це була вагітна жінка, що розмовляла з ним «погордо». З тяжким серцем і гнівом Степан вийшов із дому. Раптом зустрів знайому Риту. Йому здалося це щастям. Коли розставалися, то пообіцяли одне одному зустрітися завтра. Юнак побіг по сходах, не чекаючи ліфта, у квартиру, відчинив вікно й послав містові свій поцілунок. Сів за стіл і став писати свою повість про людей.
Про твір: твір має два епіграфи: «Шість прикмет має людина: трьома подібна вона на тварину, а трьома на янгола…» і «Як можна бути вільним, Евкріте, коли маєш тіло?».
У романі подано мотив підкорення людиною міста. У центрі твору – психологічно достовірно розкритий характер Степана Радченка, який проходить типовий шлях сходження по кар’єрній драбині. Цю художню модель вибудовано з використанням історичної ситуації 1920-х років, коли в споконвічно «селянській» Україні почали активно розвиватися міста й тисячі подібних Степанів із занедбаного українського села потягнулися до міської культури, цивілізації. Жінки в романі, яких зустрічає Степан, – це окрема модель поведінки Степана на певних відрізках його духовної еволюції і входження у міську культуру. У романі саме жінки стають своєрідними каталізаторами прояву характеру головного персонажа. Сюжет твору відкритий.
Остап Вишня (Павло Губенко) (1889-1956)
«Моя автобіографія» (1927)
Літературний рід: епос.
Жанр: гумореска.
Тема: розповідь про батьків, навчання й формування світогляду письменника.
Ідея: у гумористичній формі висвітлити фактори, які впливають на формування митця.
Композиція: гумореска складається з трьох розділів: у вступному етюді-розділі йдеться про народження Остапа Вишні, його батьків і витівки дитинства; у другому й третьому розділі з тим самим, що і в першому, відтінком добродушного сміху розповідається про навчання й формування світогляду майбутнього майстра слова.
Про твір: з перших рядків твору вражає іронія й непідробна щирість, безпосередність оповіді про самого себе. У іронічному дусі розмірковує автор над важливими в житті кожного митця моментами: що впливало на його світогляд, які були перші вчителі, як виховували батьки, як формувалася його «класова свідомість», яку освіту вдалося здобути.
Жанр: гумореска.
Тема: розповідь про батьків, навчання й формування світогляду письменника.
Ідея: у гумористичній формі висвітлити фактори, які впливають на формування митця.
Композиція: гумореска складається з трьох розділів: у вступному етюді-розділі йдеться про народження Остапа Вишні, його батьків і витівки дитинства; у другому й третьому розділі з тим самим, що і в першому, відтінком добродушного сміху розповідається про навчання й формування світогляду майбутнього майстра слова.
Про твір: з перших рядків твору вражає іронія й непідробна щирість, безпосередність оповіді про самого себе. У іронічному дусі розмірковує автор над важливими в житті кожного митця моментами: що впливало на його світогляд, які були перші вчителі, як виховували батьки, як формувалася його «класова свідомість», яку освіту вдалося здобути.
«Сом» (1953)
Літературний рід: епос.
Жанр: усмішка.
Тема: гумористична розповідь про сома, що жив у річці Оскіл і міг з’їсти гусака, гімалайського ведмедя і навіть парового катера.
Ідея: виховання любові до природи.
Композиція: усмішка складається з чотирьох частин: у першій оповідач запрошує читача побувати на Осколі й помилуватися краєвидами цієї річки; у другій частині дід Панько застерігає бути обережним біля ковбані, у якій живе величезний сом; у третій частині йдеться про сома, який тягав за собою моторного човна; у четвертій герой-оповідач розповідає про те, чим живляться соми і як їх ловити.
Жанр: усмішка.
Тема: гумористична розповідь про сома, що жив у річці Оскіл і міг з’їсти гусака, гімалайського ведмедя і навіть парового катера.
Ідея: виховання любові до природи.
Композиція: усмішка складається з чотирьох частин: у першій оповідач запрошує читача побувати на Осколі й помилуватися краєвидами цієї річки; у другій частині дід Панько застерігає бути обережним біля ковбані, у якій живе величезний сом; у третій частині йдеться про сома, який тягав за собою моторного човна; у четвертій герой-оповідач розповідає про те, чим живляться соми і як їх ловити.
Микола Куліш (1892-1937)
«Мина Мазайло» (1929)
Літературний рід: драма.
Жанр: сатирична комедія.
Тема: зображення українізації й міщанства в Україні у 20-і роки XX ст.
Ідея: засудження міщанства, національної упередженості й зверхності.
Головні дійові особи: Мина Мазайло, його діти Рина й Мокій, дружина Килина (Мазайлиха); дядько Тарас, тьотя Мотя, Уля.
Сюжет: харківський службовець «Донвугілля» Мина Мазайло (колишній українець) у своєму прізвищі вбачає головну причину своїх життєвих і службових поразок, тому й вирішив змінити його на «більш благородне» – російське Мазєнін. Мина наймає вчительку «правильних проізношеній» (Баронова-Козино), яка вчить його грамотно говорити «по-руському». Мокій, навпаки, прихильник української мови і взагалі всього українського. Мина від цього страждає. Не підтримує позиції Мини й національно свідомий дядько Тарас, який дуже схожий на запорожця. На боці Мини – дружина, дочка Рина й терміново викликана телеграмою родичка з Курська тьотя Мотя (Мотрона Розторгуєва). Кульмінаційним моментом у творі стає звільнення Мини Мазайла-Мазєніна з посади за «систематичний опір українізації».
Жанр: сатирична комедія.
Тема: зображення українізації й міщанства в Україні у 20-і роки XX ст.
Ідея: засудження міщанства, національної упередженості й зверхності.
Головні дійові особи: Мина Мазайло, його діти Рина й Мокій, дружина Килина (Мазайлиха); дядько Тарас, тьотя Мотя, Уля.
Сюжет: харківський службовець «Донвугілля» Мина Мазайло (колишній українець) у своєму прізвищі вбачає головну причину своїх життєвих і службових поразок, тому й вирішив змінити його на «більш благородне» – російське Мазєнін. Мина наймає вчительку «правильних проізношеній» (Баронова-Козино), яка вчить його грамотно говорити «по-руському». Мокій, навпаки, прихильник української мови і взагалі всього українського. Мина від цього страждає. Не підтримує позиції Мини й національно свідомий дядько Тарас, який дуже схожий на запорожця. На боці Мини – дружина, дочка Рина й терміново викликана телеграмою родичка з Курська тьотя Мотя (Мотрона Розторгуєва). Кульмінаційним моментом у творі стає звільнення Мини Мазайла-Мазєніна з посади за «систематичний опір українізації».
Богдан-Ігор Антонич (1909-1937)
«Різдво»
Літературний рід: лірика.
Жанр: ліричний вірш.
Вид лірики: філософська.
Провідний мотив: таїнство різдвяного вечора (переплетення християнських і язичницьких мотивів).
Віршовий розмір: хорей.
Про твір: у вірші християнське таїнство народження Спасителя тонко помережане язичницькими мотивами. Саме воно відбувається в українському, лемківському середовищі. І навіть волхви уподібнюються до лемків: «Прийшли лемки у кресанях і принесли місяць круглий». Образ місяця, що проймає увесь твір, – теж праукраїнський, язичницький символ Різдва, народження нового світу. Отже, залучаючи творчу фантазію, уяву, автор щільно переплітає християнську й українську традиції.
Жанр: ліричний вірш.
Вид лірики: філософська.
Провідний мотив: таїнство різдвяного вечора (переплетення християнських і язичницьких мотивів).
Віршовий розмір: хорей.
Про твір: у вірші християнське таїнство народження Спасителя тонко помережане язичницькими мотивами. Саме воно відбувається в українському, лемківському середовищі. І навіть волхви уподібнюються до лемків: «Прийшли лемки у кресанях і принесли місяць круглий». Образ місяця, що проймає увесь твір, – теж праукраїнський, язичницький символ Різдва, народження нового світу. Отже, залучаючи творчу фантазію, уяву, автор щільно переплітає християнську й українську традиції.
Олександр Довженко (1894-1956)
«Україна в огні» (1943)
Жанр: кіноповість.
Тема: зображення жахливого початку війни з фашистськими загарбниками й відступу радянських військ.
Ідея: утвердження ідеї невмирущості української нації, високої моралі українців у кривавий час воєнного лихоліття.
Головні герої: родина Запорожців: Лаврін і Тетяна та їхні діти: Роман, Іван, Савка, Григорій, Трохим і дочка Олеся; Олесина подруга Христя Хутірна, Василь Кравчина; зрадник Заброда, німецький полковник Еріх фон Крауз і його син Людвіг.
Сюжет: святкування всією родиною п’ятдесят п’ятої річниці Тетяни Запорожець – початок війни й захоплення фашистами Тополівки – вибори старости Тополівки – відправлення молоді до Німеччини, зокрема Олесі й Христі, – перебування Олесі в Німеччині – убивство Людвіга Лавріном – спалення фашистами Тополівки – відступ німецьких військ – повернення Олесі з Німеччини, зустріч на рідній землі з Христею, а згодом із Василем – проводи Олесею свого роду на війну (кілька сюжетних ліній: лінія захисту Батьківщини (доля роду Запорожців), лінія кохання Олесі й Василя).
Про твір: О. Довженко реалістично передав гіркоту поразок і відступу та героїзм українського народу в боротьбі з фашизмом, розвінчував сталінську концепцію класової боротьби, критикував методи виховання молоді, незнання нею рідної історії й відсутність національної гордості. Це становить головну тему повісті.
Ідея твору – незламність сили й непохитність духу народу, здатність до визвольної боротьби і впевненість у перемозі над ворогом. Про специфіку сюжету й композиції твору митець писав, що в ній видно «сліди битви сценариста з письменником». Довженко-письменник прагнув висловитися повніше й яскравіше, що призвело до використання в кіноповісті численних вставних оповідань, епізодів, спогадів, аналітичних роздумів і ліричних відступів. Довженко-сценарист змальовує воєнні баталії, окремі епізоди з життя героїв та їхні вчинки, довільно розширюючи рамки сюжету в часі й просторі.
Тема: зображення жахливого початку війни з фашистськими загарбниками й відступу радянських військ.
Ідея: утвердження ідеї невмирущості української нації, високої моралі українців у кривавий час воєнного лихоліття.
Головні герої: родина Запорожців: Лаврін і Тетяна та їхні діти: Роман, Іван, Савка, Григорій, Трохим і дочка Олеся; Олесина подруга Христя Хутірна, Василь Кравчина; зрадник Заброда, німецький полковник Еріх фон Крауз і його син Людвіг.
Сюжет: святкування всією родиною п’ятдесят п’ятої річниці Тетяни Запорожець – початок війни й захоплення фашистами Тополівки – вибори старости Тополівки – відправлення молоді до Німеччини, зокрема Олесі й Христі, – перебування Олесі в Німеччині – убивство Людвіга Лавріном – спалення фашистами Тополівки – відступ німецьких військ – повернення Олесі з Німеччини, зустріч на рідній землі з Христею, а згодом із Василем – проводи Олесею свого роду на війну (кілька сюжетних ліній: лінія захисту Батьківщини (доля роду Запорожців), лінія кохання Олесі й Василя).
Про твір: О. Довженко реалістично передав гіркоту поразок і відступу та героїзм українського народу в боротьбі з фашизмом, розвінчував сталінську концепцію класової боротьби, критикував методи виховання молоді, незнання нею рідної історії й відсутність національної гордості. Це становить головну тему повісті.
Ідея твору – незламність сили й непохитність духу народу, здатність до визвольної боротьби і впевненість у перемозі над ворогом. Про специфіку сюжету й композиції твору митець писав, що в ній видно «сліди битви сценариста з письменником». Довженко-письменник прагнув висловитися повніше й яскравіше, що призвело до використання в кіноповісті численних вставних оповідань, епізодів, спогадів, аналітичних роздумів і ліричних відступів. Довженко-сценарист змальовує воєнні баталії, окремі епізоди з життя героїв та їхні вчинки, довільно розширюючи рамки сюжету в часі й просторі.
«Зачарована Десна» (1957)
Жанр: кіноповість («автобіографічне кінооповідання»).
Тема: зображення дитинства й джерел формування митця.
Ідея: оспівування краю дитинства, його людей, природи.
Головні герої: два ліричні герої: Сашко (у новелах) і Олександр Довженко (в авторських відступах); Одарка Єрмолаївна (мати), Петро Семенович (батько), баба Марусина, дід Семен.
Сюжет: розповідь про дитинство Сашка і формування його як митця. Спогади Довженка, пов’язані з довгими роками розлуки з землею батьків. Мати «любила саджати що-небудь у землю, щоб проізростало». На погребні любив спати дід Семен, який нагадував Бога або святого Миколая. Мати ненавиділа діда, вважала чорнокнижником, спалила Псалтир. Прабаба Марусина була маленька та прудка, очі мала такі видющі та гострі. Їй можна було по три дні не давати їсти, але без прокльонів вона не могла прожити й дня. «Вони були її духовною їжею. Вони лились з її вуст потоком, як вірші з натхненного поета». Найбільш вражаючою в хаті була картина страшного божого суду, яку хлопець боявся. «Багато бачив я гарних людей, ну такого, як батько, не бачив». З нього можна, було писати лицарів, богів, апостолів, великих учених чи сіячів. «Жили ми в повній гармонії з силами природи». Сашкові згадується велика повінь. Якось на Десні хлопець бачив лева. Сашко згадує старого пса Пірата, «фамільну» ворону, яка «років з півтораста завідувала погодою на сінокосі і знала кожного, як облупленого», коней, яких звали Мурай і Тягнибіда. Після жнив хлопця повели до школи.
Про твір: основна сюжетна лінія – це ніби окремі новели (дитинство Сашка, його враження, сцени захоплення навколишнім світом), другий план – ліричні відступи зрілого майстра слова (філософське осмислення художньої творчості, краси людської праці, природи й людини). Саме спогади, у яких «перші радощі, і вболівання, і чари», визначають сповідально-ліричну тональність кіноповісті. Важливу роль у структурі твору відіграє оповідач – маленький хлопчик Сашко. Це дало авторові змогу передати найщиріші почуття, сумніви, страхи дитини, яка так безпосередньо реагує на все, що її оточує. З трепетною закоханістю змальовує О. Довженко у своїх спогадах нічне зоряне небо, повінь, сіножать, зачаровану Десну, буяння городу. Таким постає казково-хвилюючий світ дитинства, поетична душа дитини. Разом із тим автор підсумовує: «Сучасне завжди на дорозі з минулого в майбутнє».
Григір Тютюнник (1931-1980)
«Три зозулі з поклоном»
Тема: зображення дитинства й джерел формування митця.
Ідея: оспівування краю дитинства, його людей, природи.
Головні герої: два ліричні герої: Сашко (у новелах) і Олександр Довженко (в авторських відступах); Одарка Єрмолаївна (мати), Петро Семенович (батько), баба Марусина, дід Семен.
Сюжет: розповідь про дитинство Сашка і формування його як митця. Спогади Довженка, пов’язані з довгими роками розлуки з землею батьків. Мати «любила саджати що-небудь у землю, щоб проізростало». На погребні любив спати дід Семен, який нагадував Бога або святого Миколая. Мати ненавиділа діда, вважала чорнокнижником, спалила Псалтир. Прабаба Марусина була маленька та прудка, очі мала такі видющі та гострі. Їй можна було по три дні не давати їсти, але без прокльонів вона не могла прожити й дня. «Вони були її духовною їжею. Вони лились з її вуст потоком, як вірші з натхненного поета». Найбільш вражаючою в хаті була картина страшного божого суду, яку хлопець боявся. «Багато бачив я гарних людей, ну такого, як батько, не бачив». З нього можна, було писати лицарів, богів, апостолів, великих учених чи сіячів. «Жили ми в повній гармонії з силами природи». Сашкові згадується велика повінь. Якось на Десні хлопець бачив лева. Сашко згадує старого пса Пірата, «фамільну» ворону, яка «років з півтораста завідувала погодою на сінокосі і знала кожного, як облупленого», коней, яких звали Мурай і Тягнибіда. Після жнив хлопця повели до школи.
Про твір: основна сюжетна лінія – це ніби окремі новели (дитинство Сашка, його враження, сцени захоплення навколишнім світом), другий план – ліричні відступи зрілого майстра слова (філософське осмислення художньої творчості, краси людської праці, природи й людини). Саме спогади, у яких «перші радощі, і вболівання, і чари», визначають сповідально-ліричну тональність кіноповісті. Важливу роль у структурі твору відіграє оповідач – маленький хлопчик Сашко. Це дало авторові змогу передати найщиріші почуття, сумніви, страхи дитини, яка так безпосередньо реагує на все, що її оточує. З трепетною закоханістю змальовує О. Довженко у своїх спогадах нічне зоряне небо, повінь, сіножать, зачаровану Десну, буяння городу. Таким постає казково-хвилюючий світ дитинства, поетична душа дитини. Разом із тим автор підсумовує: «Сучасне завжди на дорозі з минулого в майбутнє».
А. Малишко. В. Симоненко. О. Гончар. Г. Тютюнник. В. Стус. І. Драч. Л. Костенко
Андрій Малишко (1912-1970)
«Пісня про рушник» (1959)
«Пісня про рушник» (1959)
Літературний рід: лірика.
Жанр: пісня.
Вид лірики: особиста.
Провідний мотив: материнська любов і відданість своїм дітям.
Віршовий розмір: анапест.
Тип римування: перехресне.
Про твір: ліричний герой з великою теплотою згадує рідну матір, її безсонні ночі над колискою сина, її намагання прилучити дитину до всього прекрасного, людяного, її сокровенне бажання бачити свою дитину щасливою. Ненька дарує синові рушник вишиваний як символ життєвої дороги. А. Малишко поглиблює образ рушника, запозичений із народної творчості. Проте головним у поезії є образ найближчої і найсвятішої людини – образ матері. Її серце сповнене безмежної любові до дитини.
Жанр: пісня.
Вид лірики: особиста.
Провідний мотив: материнська любов і відданість своїм дітям.
Віршовий розмір: анапест.
Тип римування: перехресне.
Про твір: ліричний герой з великою теплотою згадує рідну матір, її безсонні ночі над колискою сина, її намагання прилучити дитину до всього прекрасного, людяного, її сокровенне бажання бачити свою дитину щасливою. Ненька дарує синові рушник вишиваний як символ життєвої дороги. А. Малишко поглиблює образ рушника, запозичений із народної творчості. Проте головним у поезії є образ найближчої і найсвятішої людини – образ матері. Її серце сповнене безмежної любові до дитини.
Василь Симоненко (1935-1963)
«Лебеді материнства»
«Лебеді материнства»
Літературний рід: лірика.
Жанр: ліричний вірш (колискова).
Вид лірики: громадянська.
Провідний мотив: любов до матері й Батьківщини.
Віршовий розмір: хорей.
Тип римування: суміжне.
Про твір: за формою – це колискова, мудре й щире напучування матері маленькому синові. Композиційно твір розгортається як кілька взаємопов’язаних мотивів. Спочатку це мотив казкового дивосвіту, пов’язаний з образом рідної хати, сповненої «материнської доброї ласки», чарівним танцем лебедів і сивими очима казки; потім – мотив дороги як вибору життєвого шляху. Вибір його цілком залежить від людини. Проте, на думку автора, є величини духовні, незмінні, сталі – це мати й Батьківщина: вибирати або зрікатися їх – великий гріх.
Жанр: ліричний вірш (колискова).
Вид лірики: громадянська.
Провідний мотив: любов до матері й Батьківщини.
Віршовий розмір: хорей.
Тип римування: суміжне.
Про твір: за формою – це колискова, мудре й щире напучування матері маленькому синові. Композиційно твір розгортається як кілька взаємопов’язаних мотивів. Спочатку це мотив казкового дивосвіту, пов’язаний з образом рідної хати, сповненої «материнської доброї ласки», чарівним танцем лебедів і сивими очима казки; потім – мотив дороги як вибору життєвого шляху. Вибір його цілком залежить від людини. Проте, на думку автора, є величини духовні, незмінні, сталі – це мати й Батьківщина: вибирати або зрікатися їх – великий гріх.
Олесь Гончар (1918-1995)
«За мить щастя» (1964)
«За мить щастя» (1964)
Літературний рід: епос.
Жанр: новела.
Тема: зображення кохання з першого погляду й страшної розплати за мить щастя.
Ідея: оспівування краси й сили почуття кохання.
Головні герої: артилерист Сашко Діденко, мадярка Лорі (Лариса), її чоловік, комбат Шадура.
Сюжет: у перше повоєнне літо на жнив’яному полі зустрілися Сашко Діденко й мадярка Лариса, їх охопило неймовірне почуття кохання – молоді люди віддалися пристрасному бажанню – несподівано з’явився розлючений, із гострим серпом у руці чоловік Лариси, хотів накинутися на них, але Сашко застрелив його – Діденка посадили на гауптвахту – він перебуває в полоні щасливої миті, Лариса ж інтуїтивно передчуває трагічну розв’язку – військовий трибунал, зважаючи на міжнародний резонанс Діденкової справи, не переймається долею зовсім молодого Сашка й виносить смертний вирок.
Про твір: випадкова закоханість, пристрасть, що здається щасливим промінцем у післявоєнному житті, несподівано кардинально змінює долю артилериста. Автор майстерно змальовує контраст емоцій персонажів, які до останнього впевнені, що все ще може бути добре, однак дійсність неминуче виносить свій гіркий і жорстокий вирок.
Новела змушує читача замислитись над миттєвістю почуттів, подій і зустрічей, а також над тим, до чого вони можуть призвести.
Жанр: новела.
Тема: зображення кохання з першого погляду й страшної розплати за мить щастя.
Ідея: оспівування краси й сили почуття кохання.
Головні герої: артилерист Сашко Діденко, мадярка Лорі (Лариса), її чоловік, комбат Шадура.
Сюжет: у перше повоєнне літо на жнив’яному полі зустрілися Сашко Діденко й мадярка Лариса, їх охопило неймовірне почуття кохання – молоді люди віддалися пристрасному бажанню – несподівано з’явився розлючений, із гострим серпом у руці чоловік Лариси, хотів накинутися на них, але Сашко застрелив його – Діденка посадили на гауптвахту – він перебуває в полоні щасливої миті, Лариса ж інтуїтивно передчуває трагічну розв’язку – військовий трибунал, зважаючи на міжнародний резонанс Діденкової справи, не переймається долею зовсім молодого Сашка й виносить смертний вирок.
Про твір: випадкова закоханість, пристрасть, що здається щасливим промінцем у післявоєнному житті, несподівано кардинально змінює долю артилериста. Автор майстерно змальовує контраст емоцій персонажів, які до останнього впевнені, що все ще може бути добре, однак дійсність неминуче виносить свій гіркий і жорстокий вирок.
Новела змушує читача замислитись над миттєвістю почуттів, подій і зустрічей, а також над тим, до чого вони можуть призвести.
Григір Тютюнник (1931-1980)
«Три зозулі з поклоном»
Літературний рід: епос.
Жанр: новела.
Присвята: любові всевишній.
Тема: складність людських стосунків, виражена через історію нещасливого кохання.
Ідея: возвеличення любові як високої християнської цінності, яка вивищує людину над буденністю, очищає її душу.
Головні герої: оповідач-студент, його батьки – Михайло й Соня; Марфа Яркова, поштар – дядько Левко.
Сюжет: заміжня Марфа Яркова кохає одруженого чоловіка Михайла, який має сина. Історію цього кохання синові (оповідачеві новели) розповідає мати Софія. Михайло засланий до Сибіру, звідки він ніколи вже не повернеться, від нього раз на місяць надходять листи дружині Соні; прихід їх інтуїтивно відчуває Марфа, якій поблажливий листоноша дає пригорнути листи до грудей і «подержати». Соня, яка знає про Марфину любов до її чоловіка, не картає за це суперницю.
Жанр: новела.
Присвята: любові всевишній.
Тема: складність людських стосунків, виражена через історію нещасливого кохання.
Ідея: возвеличення любові як високої християнської цінності, яка вивищує людину над буденністю, очищає її душу.
Головні герої: оповідач-студент, його батьки – Михайло й Соня; Марфа Яркова, поштар – дядько Левко.
Сюжет: заміжня Марфа Яркова кохає одруженого чоловіка Михайла, який має сина. Історію цього кохання синові (оповідачеві новели) розповідає мати Софія. Михайло засланий до Сибіру, звідки він ніколи вже не повернеться, від нього раз на місяць надходять листи дружині Соні; прихід їх інтуїтивно відчуває Марфа, якій поблажливий листоноша дає пригорнути листи до грудей і «подержати». Соня, яка знає про Марфину любов до її чоловіка, не картає за це суперницю.
Василь Стус (1938-1985)
«Як добре те, що смерті не боюсь я...»
«Як добре те, що смерті не боюсь я...»
Літературний рід: лірика.
Жанр: ліричний вірш.
Вид лірики: патріотична і філософська.
Провідний мотив: незламність, здатність залишатися людиною за будь-яких обставин.
Віршовий розмір: ямб.
Про твір: у поезії В. Стус точно передбачає свою долю: незламність перед мучителями-суддями, концтабір, загибель у неволі на далекій чужині й славне повернення на Батьківщину по смерті. «І на далекій відстані, за тисячі кілометрів, за снігами й судами, за зрадами й тюрмами, за годинами й десятиліттями проступають риси тих, заради кого він діяв і творив». Ця поезія безпосередньо перегукується із «Заповітом» Т. Шевченка.
Жанр: ліричний вірш.
Вид лірики: патріотична і філософська.
Провідний мотив: незламність, здатність залишатися людиною за будь-яких обставин.
Віршовий розмір: ямб.
Про твір: у поезії В. Стус точно передбачає свою долю: незламність перед мучителями-суддями, концтабір, загибель у неволі на далекій чужині й славне повернення на Батьківщину по смерті. «І на далекій відстані, за тисячі кілометрів, за снігами й судами, за зрадами й тюрмами, за годинами й десятиліттями проступають риси тих, заради кого він діяв і творив». Ця поезія безпосередньо перегукується із «Заповітом» Т. Шевченка.
«О земле втрачена, явися!..»
Літературний рід: лірика.
Жанр: ліричний вірш.
Вид лірики: патріотична (невольницька).
Провідний мотив: мрія про повернення на рідну землю.
Віршовий розмір: ямб.
Про твір: перебуваючи в засланні, В. Стус з ніжністю згадує рідний край, який пізнавав змалку і який залишився теплим спогадом: «сонця хлюпочуться в озерах», «світання тіні пелехаті над райдугою голосів», «плескіт крил і хлюпіт хвиль». Настрій ліричного героя емоційно піднесений, проте до жорстокої реальності читача повертає питання «де», яке звучить рефреном.
Жанр: ліричний вірш.
Вид лірики: патріотична (невольницька).
Провідний мотив: мрія про повернення на рідну землю.
Віршовий розмір: ямб.
Про твір: перебуваючи в засланні, В. Стус з ніжністю згадує рідний край, який пізнавав змалку і який залишився теплим спогадом: «сонця хлюпочуться в озерах», «світання тіні пелехаті над райдугою голосів», «плескіт крил і хлюпіт хвиль». Настрій ліричного героя емоційно піднесений, проте до жорстокої реальності читача повертає питання «де», яке звучить рефреном.
Іван Драч (нар. 1936)
«Балада про соняшник» (1962)
«Балада про соняшник» (1962)
Літературний рід: ліро-епос.
Жанр: балада (модерна).
Провідний мотив: талант бачити красу в повсякденні.
Віршовий розмір: верлібр.
Про твір: І. Драч реформував жанрові риси балади, залишивши тільки ліро-епічну структуру й напружений сюжет.
У «Баладі про соняшник» побутова конкретика, універсальність і велич життя поєднані в цілісність, читацьке світосприймання пов’язане відчуттям неперервності руху й відкриттям краси в повсякденному житті. Соняшник у баладі – то хлопець. І. Драч поєднує в одній площині реальні деталі з метафоричним узагальненням, застосовує асоціативне мислення, унаслідок чого реальні предмети стають символами.
Жанр: балада (модерна).
Провідний мотив: талант бачити красу в повсякденні.
Віршовий розмір: верлібр.
Про твір: І. Драч реформував жанрові риси балади, залишивши тільки ліро-епічну структуру й напружений сюжет.
У «Баладі про соняшник» побутова конкретика, універсальність і велич життя поєднані в цілісність, читацьке світосприймання пов’язане відчуттям неперервності руху й відкриттям краси в повсякденному житті. Соняшник у баладі – то хлопець. І. Драч поєднує в одній площині реальні деталі з метафоричним узагальненням, застосовує асоціативне мислення, унаслідок чого реальні предмети стають символами.
Ліна Костенко (нар. 1930)
«Страшні слова, коли вони мовчать...» (1980)
«Страшні слова, коли вони мовчать...» (1980)
Літературний рід: лірика.
Жанр: ліричний вірш.
Вид лірики: філософська.
Провідний мотив: значення слова в житті людини, сутність поетичного мистецтва.
Віршовий розмір: ямб.
Про твір: роздуми Л. Костенко про значення слова у житті людини, про сутність поетичного мистецтва. Слова – ніби живі згустки, що ввібрали у себе радощі й болі мільярдів людей, які їх промовляли. Чутлива душа поета все це вловлює, тому з побожним страхом ставиться до слова. Тим паче коли усвідомлює своє надскладне завдання: сказане мільярди разів слово треба вимовити, як уперше, як до тебе ніхто й ніколи не говорив.
Жанр: ліричний вірш.
Вид лірики: філософська.
Провідний мотив: значення слова в житті людини, сутність поетичного мистецтва.
Віршовий розмір: ямб.
Про твір: роздуми Л. Костенко про значення слова у житті людини, про сутність поетичного мистецтва. Слова – ніби живі згустки, що ввібрали у себе радощі й болі мільярдів людей, які їх промовляли. Чутлива душа поета все це вловлює, тому з побожним страхом ставиться до слова. Тим паче коли усвідомлює своє надскладне завдання: сказане мільярди разів слово треба вимовити, як уперше, як до тебе ніхто й ніколи не говорив.
«Українське альфреско» (1989)
Літературний рід: лірика.
Жанр: ліричний вірш.
Вид лірики: філософська.
Провідний мотив: розрив живого зв’язку між поколіннями, між селом і містом.
Віршовий розмір: ямб.
Про твір: альфреско – це фреска, виконана водяними фарбами по сирій штукатурці, часто з ідилічним сюжетом. Ось і тут постає нібито ідилія традиційного українського сільського світу. Одначе поступово в лагідній картині вгадуємо страшну трагедію героїв, усієї нашої нації – розрив живого зв’язку між поколіннями, між селом і містом. У діда й баби «сусідські діти шовковицю їдять», свої ж діти й онуки не приїжджають, цураються. Світ, у якому живуть старенькі, казково чарівний, світлий, затишний, але нема кому навіть розказувати казку про курочку рябу. Тому життя старих приречене на самотність.
Жанр: ліричний вірш.
Вид лірики: філософська.
Провідний мотив: розрив живого зв’язку між поколіннями, між селом і містом.
Віршовий розмір: ямб.
Про твір: альфреско – це фреска, виконана водяними фарбами по сирій штукатурці, часто з ідилічним сюжетом. Ось і тут постає нібито ідилія традиційного українського сільського світу. Одначе поступово в лагідній картині вгадуємо страшну трагедію героїв, усієї нашої нації – розрив живого зв’язку між поколіннями, між селом і містом. У діда й баби «сусідські діти шовковицю їдять», свої ж діти й онуки не приїжджають, цураються. Світ, у якому живуть старенькі, казково чарівний, світлий, затишний, але нема кому навіть розказувати казку про курочку рябу. Тому життя старих приречене на самотність.
«Маруся Чурай» (1979)
Літературний рід: ліро-епос.
Жанр: історичний роман у віршах.
Тема: зображення нещасливого кохання Марусі та Грицька в поєднанні з широкою картиною життя України XVII ст.
Ідея: незнищенність українського народу (особистості з багатим духовним світом), глибока віра в його (її) духовну силу і могутність.
Головні герої: Маруся Чурай, Гриць Бобренко, полковий обозний Іван Іскра, полтавський полковник Мартин Пушкар, козак Лесько Черкес, Галя Вишняківна, війт Семен Горбань.
Сюжет і композиція: дві сюжетні лінії, які переплітаються, – особиста (Маруся-Грицько) й історична (боротьба українського народу проти загарбницької політики польської шляхти). Роман складається з дев’яти різних за обсягом розділів.
Про твір: окремі проблеми, що були гостро актуальними для України в XVII ст., залишаються такими ж і сьогодні. Саме до них належать: проблема патріотизму, що виявляється в готовності безкорисливо служити Україні; тема любові, в якій це почуття визнається як особлива духовна цінність; проблема зради, вирішується як складова частина філософії любові; «вічна» проблема літератури – митець і народ, митець і суспільство.
Жанр: історичний роман у віршах.
Тема: зображення нещасливого кохання Марусі та Грицька в поєднанні з широкою картиною життя України XVII ст.
Ідея: незнищенність українського народу (особистості з багатим духовним світом), глибока віра в його (її) духовну силу і могутність.
Головні герої: Маруся Чурай, Гриць Бобренко, полковий обозний Іван Іскра, полтавський полковник Мартин Пушкар, козак Лесько Черкес, Галя Вишняківна, війт Семен Горбань.
Сюжет і композиція: дві сюжетні лінії, які переплітаються, – особиста (Маруся-Грицько) й історична (боротьба українського народу проти загарбницької політики польської шляхти). Роман складається з дев’яти різних за обсягом розділів.
Про твір: окремі проблеми, що були гостро актуальними для України в XVII ст., залишаються такими ж і сьогодні. Саме до них належать: проблема патріотизму, що виявляється в готовності безкорисливо служити Україні; тема любові, в якій це почуття визнається як особлива духовна цінність; проблема зради, вирішується як складова частина філософії любові; «вічна» проблема літератури – митець і народ, митець і суспільство.
Багряний. Є. Маланюк. Суч. літ. процес
Іван Багряний (Іван Лозов’ягін) (1907-1963)
«Тигролови» (1946)
Літературний рід: епос.
Жанр: пригодницький роман.
Тема: зображення трагічної долі людини-особистості в радянському тоталітарному режимі.
Ідея: перемога добра над злом; за будь-яких обставин кожен має бути Людиною.
Головні герої: Григорій Многогрішний (молодий український інженер-авіатор); родина Сірків: Наталка, Гриць та їхні батьки – Денис Сірко й Сірчиха; майор НКВС Медвин.
Сюжет: утеча Григорія Многогрішного з «ешелону смерті» (етапного спецпотягу НКВС, що перевозив смертників ГУЛАГу до Сибіру) – перебування Григорія в родині Сірків – поїздка головного героя з названим братом Грицьком Сірком до Хабаровська – переслідування Григорія – зустріч Многогрішного з Медвиним у тайзі й розправа з майором – утеча закоханих Григорія й Наталки за кордон СРСР (події твору відбуваються в 30-х роках XX ст.).
Про твір: сюжетні лінії розгортаються паралельно, протиставляються і зіставляються. Григорію Многогрішному протистоїть майор НКВС Медвин, цей новітній тигролов, який переслідує волелюбного українського юнака, не прирученого тоталітарним режимом «тигра». Григорій – правнук гетьмана Дем’яна Многогрішного, який боровся проти окупації України московськими царями, через що його заслали на каторгу до Сибіру. У такий спосіб романіст підкреслює спадкоємність волелюбних ідей українців і головного героя. Образ Григорія Многогрішного набуває символічного значення: він уособлює нескорену й волелюбну Україну, кращі сини якої борються за її незалежність.
Жанр: пригодницький роман.
Тема: зображення трагічної долі людини-особистості в радянському тоталітарному режимі.
Ідея: перемога добра над злом; за будь-яких обставин кожен має бути Людиною.
Головні герої: Григорій Многогрішний (молодий український інженер-авіатор); родина Сірків: Наталка, Гриць та їхні батьки – Денис Сірко й Сірчиха; майор НКВС Медвин.
Сюжет: утеча Григорія Многогрішного з «ешелону смерті» (етапного спецпотягу НКВС, що перевозив смертників ГУЛАГу до Сибіру) – перебування Григорія в родині Сірків – поїздка головного героя з названим братом Грицьком Сірком до Хабаровська – переслідування Григорія – зустріч Многогрішного з Медвиним у тайзі й розправа з майором – утеча закоханих Григорія й Наталки за кордон СРСР (події твору відбуваються в 30-х роках XX ст.).
Про твір: сюжетні лінії розгортаються паралельно, протиставляються і зіставляються. Григорію Многогрішному протистоїть майор НКВС Медвин, цей новітній тигролов, який переслідує волелюбного українського юнака, не прирученого тоталітарним режимом «тигра». Григорій – правнук гетьмана Дем’яна Многогрішного, який боровся проти окупації України московськими царями, через що його заслали на каторгу до Сибіру. У такий спосіб романіст підкреслює спадкоємність волелюбних ідей українців і головного героя. Образ Григорія Многогрішного набуває символічного значення: він уособлює нескорену й волелюбну Україну, кращі сини якої борються за її незалежність.
Євген Маланюк (1897-1968)
«Стилет чи стилос?» (1924)
Літературний рід: лірика.
Жанр: ліричний вірш.
Вид лірики: філософська, громадянська.
Провідний мотив: роль слова, митця в житті суспільства.
Віршовий розмір: ямб.
Про твір: автор долучається до споконвічної естетичної дискусії: митець може витати у далекому від життя світі мрій, понадземної краси, незворушного спокою чи має боротися за вдосконалення реального світу, наближення його до ідеалу, до Бога. Ці дві настанови символізують у вірші взяті з давнини образи – стилет і стилос (стилет – це холодна зброя, різновид кинджала; стилос –загострена паличка для писання на вкритій воском дощечці). Ситуація вибору для митця надзвичайно складна: герой «пливе» по непевній воді («тут») і його манять «береги краси» («там»). Так ранній Є. Маланюк відчув трагічну дилему свого життя.
Жанр: ліричний вірш.
Вид лірики: філософська, громадянська.
Провідний мотив: роль слова, митця в житті суспільства.
Віршовий розмір: ямб.
Про твір: автор долучається до споконвічної естетичної дискусії: митець може витати у далекому від життя світі мрій, понадземної краси, незворушного спокою чи має боротися за вдосконалення реального світу, наближення його до ідеалу, до Бога. Ці дві настанови символізують у вірші взяті з давнини образи – стилет і стилос (стилет – це холодна зброя, різновид кинджала; стилос –загострена паличка для писання на вкритій воском дощечці). Ситуація вибору для митця надзвичайно складна: герой «пливе» по непевній воді («тут») і його манять «береги краси» («там»). Так ранній Є. Маланюк відчув трагічну дилему свого життя.
Сучасний літературний процес
Формування сучасної української літератури відбувається під впливом важливих подій, що відбуваються в суспільстві.
1986 р. – аварія на Чорнобильській АЕС.
1991 р. – розпад радянської влади, здобуття незалежності.
З’являються болючі теми, які дали поштовх для народження нової генерації митців постчорнобильської епохи. Ця хвиля літераторів прагнула «зруйнувати Карфаген української провінційності» (Юрій Шевельов), тобто вивести мистецтво слова за межі політики, ідеологічних й адміністративних втручань у художню творчість, зробити його естетично самодостатнім; подолати комплекс меншовартості, другорядної ролі в історії.
1986 р. – аварія на Чорнобильській АЕС.
1991 р. – розпад радянської влади, здобуття незалежності.
З’являються болючі теми, які дали поштовх для народження нової генерації митців постчорнобильської епохи. Ця хвиля літераторів прагнула «зруйнувати Карфаген української провінційності» (Юрій Шевельов), тобто вивести мистецтво слова за межі політики, ідеологічних й адміністративних втручань у художню творчість, зробити його естетично самодостатнім; подолати комплекс меншовартості, другорядної ролі в історії.
Основні тенденції (характерні риси) сучасного літературного процесу:
1. перехід від заідеологізованих схем «соціалістичного реалізму» до пошуку нових естетичних способів моделювання й зображення дійсності;
2. гостра постановка проблем вибору, повноцінного існування нації і свободи індивідуальності;
3. піднесення ролі українського слова в розвитку української нації;
4. мистецтво – поза політикою;
5. звернення до селянської тематики як прояв неповторності української духовності;
6. поява нових форм художнього мислення, форм й структури творчості;
7.повернення заборонених тоталітарним режимом літературно-мистецьких надбань минулих епох як створення нового погляду на історію України (твори М. Грушевського, Д. Яворницького; П. Куліша, І. Франка, Лесі Українки, М. Хвильового, Володимира Винниченка, В. Підмогильного, Г. Косинки, М. Драй-Хмари, М. Аркаса та ін.);
8. знищення штучної «завіси» між розвитком української літератури на «материковій» Україні та в діаспорі. Друк творів письменників-емігрантів (Василя Барки, Уласа Самчука, Івана Багряного, Тодося Осьмачки, Євгена Маланюка, Олени Теліги, Юрія Клена та ін.);
9. поява нових угруповань та об’єднань, стильових манер і способів образного втілення світосприймання нової незалежної людини, що призвело до невеликої дискусії між митцями старшого й молодшого поколінь (старші стоять на позиціях служіння Україні та її культурі, захищають традиційну, реалістичну концепцію мистецтва; молодші критикують радянських митців, пародіюють класичні твори, сміються із сліпої віри в псевдоідеали, відкидають «шароварництво» в літературі).
1. перехід від заідеологізованих схем «соціалістичного реалізму» до пошуку нових естетичних способів моделювання й зображення дійсності;
2. гостра постановка проблем вибору, повноцінного існування нації і свободи індивідуальності;
3. піднесення ролі українського слова в розвитку української нації;
4. мистецтво – поза політикою;
5. звернення до селянської тематики як прояв неповторності української духовності;
6. поява нових форм художнього мислення, форм й структури творчості;
7.повернення заборонених тоталітарним режимом літературно-мистецьких надбань минулих епох як створення нового погляду на історію України (твори М. Грушевського, Д. Яворницького; П. Куліша, І. Франка, Лесі Українки, М. Хвильового, Володимира Винниченка, В. Підмогильного, Г. Косинки, М. Драй-Хмари, М. Аркаса та ін.);
8. знищення штучної «завіси» між розвитком української літератури на «материковій» Україні та в діаспорі. Друк творів письменників-емігрантів (Василя Барки, Уласа Самчука, Івана Багряного, Тодося Осьмачки, Євгена Маланюка, Олени Теліги, Юрія Клена та ін.);
9. поява нових угруповань та об’єднань, стильових манер і способів образного втілення світосприймання нової незалежної людини, що призвело до невеликої дискусії між митцями старшого й молодшого поколінь (старші стоять на позиціях служіння Україні та її культурі, захищають традиційну, реалістичну концепцію мистецтва; молодші критикують радянських митців, пародіюють класичні твори, сміються із сліпої віри в псевдоідеали, відкидають «шароварництво» в літературі).
Характерні ознаки сучасної творчості:
1. багатство тематики, стильових і жанрових знахідок;
2. «від пастельного імпресіонізму до барокової поліфонії»;
3. жанрове розмаїття, пошуки нових мотивів, мистецьких ідей;
4. відхід від лірико-романтики, патетики;
5. інтелектуалізм;
6. перехід до модерного моделювання дійсності, звільнення від традиційних шаблонів;
7. поєднання поезії, філософії, моральності, вчинків героїв у драматичному творі;
8. колажний принцип побудови твору.
1. багатство тематики, стильових і жанрових знахідок;
2. «від пастельного імпресіонізму до барокової поліфонії»;
3. жанрове розмаїття, пошуки нових мотивів, мистецьких ідей;
4. відхід від лірико-романтики, патетики;
5. інтелектуалізм;
6. перехід до модерного моделювання дійсності, звільнення від традиційних шаблонів;
7. поєднання поезії, філософії, моральності, вчинків героїв у драматичному творі;
8. колажний принцип побудови твору.
Літературний напрям: постмодернізм
Представники сучасного літературного процесу:
1. «вісімдесятники» (Ю. Андрухович, І. Римарук, В. Герасим’юк, О. Забужко, Ю. Покальчук та ін.);
2. «дев’яностники» (С. Жадан, І. Андрусяк, В. Неборак, І. Карпа. Л. Дереш та ін.).
3. «двотисячники» (Б.-О. Горобчук, О. Коцарєв, Л. Дереш та ін.)
1. «вісімдесятники» (Ю. Андрухович, І. Римарук, В. Герасим’юк, О. Забужко, Ю. Покальчук та ін.);
2. «дев’яностники» (С. Жадан, І. Андрусяк, В. Неборак, І. Карпа. Л. Дереш та ін.).
3. «двотисячники» (Б.-О. Горобчук, О. Коцарєв, Л. Дереш та ін.)
Комментариев нет:
Отправить комментарий